30 років тому, вночі проти 22 січня 1973 року, над містом Чортків на Тернопільщині, замайоріли синьо-жовті прапори. Допитаний нічний сторож засвідчив перед КГБ: «Увечері дивився – висів ваш прапор. А вранці дивлюся – наш прапор...» Піднесли їх дев'ятеро юнаків із села Росохач, які об'єдналися в наці-онально-патріотичну організацію, щоб продовжити боротьбу за незалежність України. Крім чотирьох прапорів, вони вивісили 19 листівок, якими нагадували знеможеному тривалою боротьбою та приспаному облудною ідеологією народові, що 55 років тому Центральна Рада Четвертим Універсалом проголосила Україну незалежною державою, а також запротес-тували проти чергової хвилі арештів української інтелігенції.

(Глава из будущей книги "Тайно приговорённые") МАРЧЕНКО ВАЛЕРИЙ ВЕНИАМИНОВИЧ, 37 лет, филолог, переводчик (с нескольких языков), известный украинский диссидент, борец за независимую Украину, активно выступавший против русификации украинской национальной культуры, член Украинской Хельсинкской группы, дважды политзэк пермских лагерей, публицист, автор ряда самиздатских работ, таких как "Київський дiалог" ("Киевский диалог"), "За параваном ідейности" ("За завесой идейности"), "Страшний якийсь тягар" ("Такая страшная ноша"), "Вiдкритий лист до діда" ("Открытое письмо деду"), "До київського митрополита Філарета. Звернення" ("Обращение к киевскому митрпополиту Филарету"), "Знайомтесь, бандерiвець" ("Знакомьтесь, бандеровец"), "Становище політв'язнiв у СССР" ("Положение политзаключённых в СССР"), "Вiрити i тiльки" ("Верить и только") и др., скончался 7 октября 1984 г. в ленинрадской областной тюремной больнице им. Ивана Гааза (учр. УС 20/12) от уремии, как было сказано в свидетельстве о смерти. Однако многие обстоятельства этой трагедии, ставшие известными его матери, Нине Михайловне Смужанице, позволяют сделать однозначный вывод, что смерть его явилась результатом спланированного и целенаправленно осуществлённого КГБ медицинского убийства.

Українська жінка, родина якої пройшла горнило нищення українського народу в 20-му столітті. Від самозахисту, захисту сина вона перейшла до правозахисної діяльності в УГГ і в похилому віці пережила всі труднощі ув’язнення і заслання. Її мемуари — чесна, драматична, висока духом і досконала стилем публіцистика.