Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Загальнодемократичний рух

ТИМЕНКО ГРИГОРІЙ ТРОХИМОВИЧ

08.09.2017 | Овсієнко Василь

ТИМЕНКО Григорій Трохимович (нар. 8.02.1945 р. в с. Проців Бориспільського р-ну Київської обл. – зник у листопаді 1968) – поет, поліграфіст. Виготовляв і поширював самвидав.

Батько, Трохим Тименко, переживши німецьку окупацію, був призваний до діючої армії і не повернувся з фронту. Мати, Пелагія Андріївна Грушко (12.10.1905–4.10.1989), селянка. 1959 р. Т. закінчив 7 класів сільської школи. Вечірню десятирічку закінчив у Києві, проживаючи у сестри Паші у Святошині. Навчався в Київському поліграфічному училищі № 20. Вступив до Київського університету, однак невдовзі залишив його, певно, через матеріяльні труднощі. Працював друкарем на поліграфічному комбінаті «Радянська Україна». Травмував там пальця і роботу цю полишив.

Починає писати вірші. 1962 р. запрошений на республіканський семінар молодих поетів і прозаїків. Відвідує літературну студію Київського університету. З 1964 р. зрідка друкується в молодіжній пресі. Його творчий розвиток іде так стрімко і в такому несподіваному напрямку, що його перестають публікувати. Разом зі своїми друзями, братами Миколою та Андрієм Кабалюками, видає машинописні збірки своїх поезій. 1967 р. подав рукопис своєї збірки «Голос невидного» до видавництва ЦК ЛКСМУ «Молодь», та його відхиляють. Редакційні закиди вказували на «тенденційну слабкість», ніби автор «за всяку ціну хоче бути оригінальним», що «явища природи, сутність речей та сенс людського існування він хоче осмислювати як філософ». Ще йому закидали незнання мови, хоча більше підстав було говорити про несприйняття його поетичної мови людьми, які звикли до віршованої риторики. Більше Т. до київських видавництв не звертався.

Зближується з творчою молоддю, яка стала в опозицію до тоталітарного режиму та політики русифікації. Бере участь у тиражуванні матеріялів самвидаву, зокрема, фотокопіюванням у підпільній кустарній фотолабораторії, яка так і не була викрита КГБ.

Недовго працював технічним редактором у видавництві АН УРСР, у видавництві «Радянська школа».

Незагойними ранами стали для Т. смерть сестри Паші, яку любив і яка була підпорою в побуті, та смерть найближчого друга поета – Олексія Булиги. Навесні 1965 р. в нього відібрали помешкання сестри. Опинився без пристановища.

У листопаді 1968 Т. безслідно зник. Звернення рідні та близьких друзів до міліції й КГБ нічого не дали. Ходили різні версії, зокрема, що його «прибрав» КГБ як причетного до самвидаву.

На руках друзів залишилося кілька добірок його містичних за духом віршів, з мотивами самотності та невідворотності смерті, з гострим відчуттям соціального і національного неблагополуччя України. 

«Якби Григорій Тименко став «оприлюдненим» фактом нашого літературного життя ще в ті роки, потенціал української поезії та лінії її розвитку, можливо, були б трохи інакші (те саме можна припускати і щодо так званої київської школи, як і щодо Василя ГОЛОБОРОДЬКА, Василя СТУСА, Тараса МЕЛЬНИЧУКА та ін.), – вважає Іван ДЗЮБА. – Це висока поезія. Це поезія, що випереджала свій час і випереджає наш. Але читач її не знає».

 

Бібліографія

Тименко Григорій. На вулиці мертвого сонця: поезії. – Чернівці: Букрек, 2015. – 178 с.

Дзюба Іван. Апокаліпсис Григорія Тименка. /  Дзюба Іван. З криниці літ : у 3 т. – Т. 1. – Київ : Києво-Могилян. акад., 2006. – С. 643-662. [Передрук з журналу «Сучасність» – 1997. – № 2.]

Дзюба Іван. Апокаліпсис Григорія Тименка. /  Тименко Григорій. На вулиці мертвого сонця. – Чернівці: Букрек, 2015. – С. 10-11, 12-13. [З уточненими біографічними відомостями]

Шаповал Юрій. Справа Івана Дзюби. – С. 271.

Баран Євген. Голос невидимого.

Коверзнєв Костянтин. Голос невидного. // Робітнича газета. – 1997. – №9. – С. 4.

Рачук Микола. Рефрен по спіралі (Роздуми про книгу Григорія Тименка «На вулиці мертвого сонця»).

Цера Євгенія, Мацьопа Марія. «З праху повстане нечитаний напис…».

Рекомендувати цей матеріал