Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ВІРЧЕНКО НІНА ОПАНАСІВНА

22.04.2013 | Овсієнко В.В.
ВІРЧЕНКО НІНА ОПАНАСІВНА (нар. 5.05.1930, с. Завадівка Корсунь-Шевченківського р-ну Черкаської обл.).

Математик, педагог, учасниця українського руху опору.

Батько – колишній офіцер армії УНР – навчав дочку бути сміливою, в усьому бути першою. Мати – фельдшер-акушерка – знали напам΄ять чи не всього «Кобзаря». Змалку Ніна виявляла здібність до математики. У січні 1937 р. сім΄я з Шевченкового краю перебралася на Житомирщину, у містечко Червоне, де жила до червня 1945. Ніні щастило на талановитих, національно свідомих учителів. Під час німецької окупації вчителька починала уроки з молитви та гімну України. Уже в підліткового віці Ніна мала гасло життя «Моя любов – Україна і Математика». Придумала собі псевдонім УЖМА: Українка – Жінка – Математик – Астроном». 10-й клас закінчила 1946 р. у в Житомирській школі № 36. Склала екзамен у Московському університеті особисто академіку А. Колмогорову і була зарахована на механіко-математичний факультет. Але батько, який супроводжував доньку, по дорозі додому порадив здати копії документів також на мехмат Київського університету, куди вона й була зарахована як «золота» медалістка без екзаменів. Батьки приховали виклик до Москви: побоялися відпускати 16-річну дівчинку в далекий край, та й не мали б чим їй допомагати.

Ніна жила в кімнаті гуртожитку на 19 дівчат, де «порядкували» щури та блощиці. Та на це не зважала: «Із перших студентських літ найбільше пам΄ятаю: радість, невимовну, неймовірну насолоду від занять Математикою і нестерпне почуття голоду! Це ж був голодний в Україні 1947-й рік! На лекціях формули змішувалися перед очима зі шматочками хліба». Відвідувала гурток ракетотехніки та аеродинаміки (одна серед 29 хлопців), здійснила 10 стрибків з парашутом, розробляла власні проекти вдосконалення польотів. А тим часом вела відверті розмови з колегами на теми історії України, про боротьбу УПА за незалежність. Писала і розповсюджувала рукописні листівки. А найближча подруга Діна Решетько півтора року писала на неї доноси в НКВС.

28.06.1948 В. заарештована, разом з іншими студентами й викладачами звинувачена у «політичній змові, заколоті, який таємно готувався». Основою звинувачення Ніни став щоденник, який вела з 15 років. На допитах трималася гідно, нікого з друзів не обмовила. 11.12.1948 засуджена ОСО («Особым совещанием») на 10 р. ув΄язнення за ст.ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР (антирадянська агітація, організація, дослівно у вироку: «за участь в «українсько-націоналістичній банді»).

Покарання відбувала у спецтаборах «Озерлагу» (Тайшет, Східний Сибір). Її номер – Р-840. Працювала на лісоповалі, у кам΄яному кар΄єрі, на будівництві Братської ГЕС. Голод, холод, бруд, брутальне ставлення конвою, постійна небезпека гартували юну дівчину, яка й тут щодня питала себе: «А що ти сьогодні зробила для України?». Працюючи деякий час у хліборізці, в лабораторії лікарні, ризикуючи життям, рятувала краян від видимої смерті. Духу додавав приклад дівчат з Галичини, засуджених за участь у боротьбі ОУН за незалежність. Деякий час каралася разом з Іриною СЕНИК, з ігуменею Йосифою (Олена Вітер), Оксаною МЕШКО (1950), з математиками Уляною Кравченко і Тізуко Накаяма, японкою. Проводила усні уроки з математики для в΄язенок, пишучи паличкою на піску чи на снігу. Склала 10 заповідей для української жінки-політв΄язня. Хворіла на туберкульоз, у неї ослаб зір.

30.01.1954 В. звільнена як така, що була засуджена малолітньою. Додому повернулася 6.02. Спробувала вступити до Харківського університету – завадила «анкета». Оскільки вчителів по війні не вистачало, її 1954 р. взяли викладати математику й інші предмети в СШ в с. Янушпіль, у 1955 – у семирічці в с. Улянівці Житомирського р-ну, 1957 – в Томашівці Фастівського р-ну на Київщині.

1956 р. відновилася на заочному відділі мехмату Київського університету, 1958 перевелась на ІІІ курс стаціонару. 1961 р. завдяки проф. Г. Положію, І. Ляшкові, акад. І. Швецю, які взяли здібну випускницю «на поруки», вступила в аспірантуру. 1964 захистила кандидатську дисертацію «Розв΄язання деяких змішаних крайових задач для p-аналітичних функцій». Працювала асистентом, старшим викладачем, з 1967 – доцентом кафедри математичної фізики КДУ. Її любили студенти, захоплені живим прикладом служіння науці. 1964 р. одружилася з недавно звільненим політв΄язнем Ростиславом ДОЦЕНКОМ, талановитим перекладачем. Народилися донечки Марія та Олена. В. листувалася з колишніми політв΄язнями, зустрічалася з подругами часів неволі, допомагала їм.

Під час чергової хвилі арештів української інтелігенції декан механіко-математичного факультету С. Т. Завало і ректор М. У. Білий, на вимогу КГБ, домагалися звільнення В. «за власним бажанням» як не реабілітованої націоналістки. За нею стежили, її, як і чоловіка, неодноразово викликали на «бесіди», чинили гласні і таємні обшуки, в їхньому помешканні встановляли підсушки, проти них вчиняли провокації.

Мусила подати заяву на звільнення. 1974-1990 рр. працювала доцентом Київського політехнічного інституту. Докторську дисертацію на тему «Нові типи парних (потрійних) інтегральних рівнянь зі спеціальними функціями» змогла захистити лише під час «перебудови», після багаторазових успішних виступів на семінарах у Московському університеті та в інших наукових центрах.

Від 1990 р. В. – професор Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут». Її зацікавлення – теорія диференціальних та інтегральних рівнянь, спеціальних функцій та інтегральних перетворень, застосування їх до задач прикладної математики й механіки. В її доробку – понад 350 наукових і науково-методичних праць. Серед них 22 книги, деякі з них виходили й іноземними мовами (англійською, японською, російською).

Ще 1965 р. В. натрапила в науковій літературі на ім΄я видатного математика Михайла Кравчука – учителя майбутніх академіків Сергія Корольова та Архипа Люльки. З΄ясувала, що М. Кравчук у 1938 р. був репресований і загинув на Колимі 1942 р.. Щорічно, починаючи з 1992 р., В. організовує міжнародні математичні конференції пам΄яті М. Кравчука, зібрала і видала його вцілілі праці, домоглася відкриття йому пам’ятника (2003) та найменування вулиці в Києві, упорядкувала та видала три його книги (2000 – 2004), разом з режисером Олександром Рябокрисом створила документальний фільм «Голгофа академіка Кравчука» (2004). Про неї ж саму О.Рябокрис 2006 р. зняв фільм «УЖМА».

В. виступала з науковими доповідями в багатьох країнах, є членом десятка зарубіжних математичних товариств, володаркою престижних нагород – відзнака Ярослава Мудрого (1999, 2005), медалі «Будівничий України» (2001), Андрія Первозванного (2005), знаки «Петро Могила» (2007), «Викладач-дослідник» (2008), Leading Scientist of the World-2010 (Cambridge), медаль Святого Володимира (2010).

В. написала низку нарисів про колишніх політв’язнів (про І. СЕНИК, О. Вітер, Б. Бійовську, О.МЕШКО, друга родини Ю. ЛИТВИНА, легендарного письменника-дисидента Є. КОНЦЕВИЧА), українських учених Михайла Остроградського, Георгія Вороного М. Кравчука, А. Люльку, Є. Вікторовського та ін..). Окрему цінність становлять її праці правозахисного характеру «Про заборону української мови (XVII-XX ст.)» та «Дещо про українську математичну термінологію», книга спогадів «Зернини з доріг життя мого...».

В. – доктор фізико-математичних наук, професор кафедри вищої математики Національного технічного університету «КПІ», академік-секретар відділення математики АН Вищої школи України, віце-президент АН ВШ (1998), член НТШ, лауреат І премії НТУУ «КПІ» (1998), заслужений викладач НТУУ «КПІ» (1999), заслужений працівник освіти України (2006), голова Науково-методичної ради Всеукраїнського товариства політв΄язнів і репресованих (1995-2005).

Реабілітована 1991 року.

Бібліографія:

1.

Математика в афоризмах, цитатах і висловлювання. – К.: Вища школа, 1974 – 272 с.;

Лицар авіації (про Архипа Люльку) // Слово Просвіти. — 2003. — Ч. 18. — 30 квітня — 6 травня;

І осквернить не дам нікому його ім’я (Про Т.Шевченка) // Київ. — 2003. —№ 1. — С. 118-121;

Тарас Шевченко в моєму житті // Свобода. — 2003. — 15 серпня;

Ірина Сеник — Героїня України // Українки в історії. — К.: Либідь, 2004. — С.270-275;

Вона служила Богові та Україні: До 100-річчя від дня народження матері-ігумені Йосифи (О. Вітер) // Шлях перемоги. — 2004. — 25 лютого;

Нариси з методики викладання вищої математики. — К.: Задруга, 2006. — 396 с.;

За Бога, за Україну (Про О. Вітер). — К., 2007. — 248 с.;

Велет української математики (Про М. Кравчука). — К.: Задруга, 2007. — 80 с.;

Від Колими до наукової слави в усьому світі // Промінь. — Львів. — 2007. — № 41. — С. 23-30;

Математичний метеор — Євген Вікторовський // Математика в школі. — 2007. — № 4. — 2007. — С. 54-56;

Про заборону української мови (XVII-XX ст.) // Наше життя. — Н.-Й. — 2008. — № 1-8; http://www.anvsu.org.ua/index.files/Articles/Virchenko1.htm ; http://forumkyiv.at.ua/forum/15-818-1;

Дещо про українську математичну термінологію // Освіта і управління. — 2009. — Т. 12. — № 1. — С. 139-144;

Зернини з доріг життя мого... (Спомини). – К.: Задруга, 2011. – 760 с. + 48 іл.

2.

Божко С. Нескореної Батьківщини нескорена дочка // Очима жінок. — К. — 1997. — С. 25-26;

Boshko S. Unsubjugated Daughter of an Unsubjugated Country // Очима жінок. — К. — 1997. — С. 25-26;

Штинько В. С. Моя любов – Україна і математика // У кн.: «Ми в історії». – К.: ЖЦ «Спадщина». – 1998. – С. 186-190;

Орел Майя. Ніна Вірченко. Її любов – Україна і математика. // Українки в історії / За заг. ред. В. Борисенко. – К. – Либідь, 2004. – С. 278-282;

Булдигін В. Її життя — Україна і математика // У світі математики. — 2005. — Т. 11. — Вип. 3. — С. 61-68;

Ніна Опанасівна Вірченко: Бібліографія праць / Відп. ред.. М. І. Дробноход. – К.: Задруга, 2005, 2010. – 60 с.;

Малюта І. Передала віру // Шлях перемоги. — 2005. — 27 квітня.;

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 113-114; 2-ге вид., 2012. – С. 125-126.

Вірченко Ніна Опанасівна. Її життя: Україна і математика: http://kpi.ua/virchenko

Рекомендувати цей матеріал