Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Загальнодемократичний рух

НЕДОБОРА ВЛАДИСЛАВ ГРИГОРОВИЧ

27.02.2012 | Ірина Рапп | Архів ХПГ, інтерв
НЕДОБОРА ВЛАДИСЛАВ ГРИГОРОВИЧ (нар. 25.07.1933, м. Харків — п. 02.04.2008, Ізраїль).

Шістдесятник, учасник дисидентського руху, політв'язень.

Н. народився в сім'ї переконаних комуністів, батько — директор робфаку, мати — вчителька.

На початку BOB батько відмовився від броні і пішов на фронт, де невдовзі загинув. Мати з двома дітьми — Владиславом та його молодшим братом Олегом — була евакуйована до Челябінська. Повернулись до Харкова після його визволення в 1943 р.

В 1951 p. Н. закінчив середню школу зі срібною медаллю. Отримавши вищу освіту у Харківському Політехнічному інституті, Н. до 1970 р. працював інженером-конструктором.

В 1963 p. Н. одружився з С. Карасік. 11.06.1964 народився син Григорій.

Політична біоґрафія почалася ще у старших класах школи. Він був активним комсомольцем, комсоргом класу, дуже принциповим. Але поступово несумісність теорії та ідеології з дійсністю спонукало Н. і його друзів до роздумів і пошуків інформації поза офіціозом. Перш за все слухали зарубіжне радіо.

Доповідь М. Хрущова на XX з'їзді 1956 р. спочатку викликала шок. Але втутрішньо Н. був уже готовий до такої інформації.

Перші зустрічі з КГБ відбулися влітку 1967 p., після того, як Г.О. АЛТУНЯН познайомився в Москві з генералом П.Г. ГРИГОРЕНКОМ та П.І. Якіром. Ці імена вони знали з передач зарубіжного радіо. Петро Якір зв'язав харків'ян (В.Г. Недобора, Г.О. АЛТУНЯН, А.З. ЛЕВІН, С.К. Подольський, О.С. Каліновський) з В.В. ПОНОМАРЬОВИМ, від якого вони почали одержувати «самвидав». Коли на початку 1969 р. Г. АЛТУНЯН і А. ЛЕВІН у Москві разом з П. Якіром та іншими дисидентами складали листа на захист щойно заарештованого в м. Ташкенті П. ГРИГОРЕНКА, Н. разом з В. ПОНОМАРЬОВИМ збирав підписи під цим листом. Потім вони підписали лист до Комітету з прав людини ООН щодо порушення в СPCP прав людини.

У липні 1969 р. заарештували Г. АЛТУНЯНА, в листопаді відбувся суд. В останній день цього суду арештували Н., протримали 3 дні в КГБ і 30.11.1969 р. відпустили, а потім упродовж 2 місяців майже кожного дня Н. викликали до прокуратури на допити, і кожного разу його супроводжувала дружина, вагітна на 7-му місяці його другою дитиною. Дружина не знала, чи повернеться Н. з допиту, бо саме так був заарештований у грудні 1969 р. В. Пономарьов.

Арештували Н. 03.02.1970. Справи Н. і В. ПОНОМАРЬОВА об'єднали в одну і 10 – 11.03. 1970 Харківський обл. суд (суддя — Чернухін, прокурор — Лебедев, адвокат — Монахов) засудив кожного з них за ст. 1871 до 3-х років позбавлення волі в таборах загального режиму.

Останнє слово Н. на суді вразило навіть ретельно відібрану публіку в залі суду (а інших туди не пускали). Н. навів слова великого російського філософа Чаадаева:

«Я не научился любить свою Родину с закрытыми глазами, с преклоненной головой, с запертыми устами. Я нахожу, что человек может быть полезен своей стране только в том случае, если ясно видит ее; я думаю, что время слепых влюбленностей прошло... Я полагаю, что мы пришли после других для того, чтобы делать лучше их, чтобы не впасть в их ошибки, в их заблуждения и суеверия».

03.05.1970 народився другий син Н. — Михайло.

Покарання Н. відбував у таборі в Жовтих Водах Дніпропетровської обл.

Після звільнення на посаду інженера Н. ніде не приймали, явно не без впливу КГБ, тому довелось працювати вантажником, такелажником.

Дружину Н. зразу не змогли звільнити з роботи, бо вона була вагітною. У 1980 р. вона сама звільнилася, тому що 16-літнього старшого сина прийняли в музичне училище при Московській консерваторії, і мати поїхала з ним до Москви. А коли через рік повернулася, то її теж на посаду за фахом ніде не приймали, теж працювала вантажником, прибиральницею, санітаркою.

Відбувши покарання, Н. разом з Г. АЛТУНЯНОМ допомагав тим, хто переслідувався владою (В. Боровський, А. ЗДОРОВИЙ, Є. Анцупов та ін.). У нього вдома зупинявся П. ГРИГОРЕНКО під час своїх приїздів до Харкова. В часи перебудови після обрання Г. АЛТУНЯНА депутом Верховної Ради працював його помічником, допомагав у роботі Xаківської правозахисної групи.

Сини Н. — Григорій, скрипаль, працював в славетному оркестрі «Віртуози Москви» під керівництвом В. Співакова, має 2-х дітей, живе в Іспанії; Михайло — шахіст, тренер з шахів, має 5-х дітей, живе в Ізраїлі.

Н. похований в Ізраїлі, де він помер після недовгої, але тяжкої хвороби під час перебування в гостях у молодшого сина.

Бібліоґрафія:

ХТС, вип. 13. 30.04.1970.

Архів ХПГ, інтерв'ю, записи.

Ірина Рапп

Рекомендувати цей матеріал