Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ЗВАРИЧЕВСЬКА МИРОСЛАВА ВАСИЛІВНА

30.09.2011 | Овсієнко В.В. | Інтерв`ю М.Зваричевської 26.06. 2008.
ЗВАРИЧЕВСЬКА (МОРОЗ) МИРОСЛАВА ВАСИЛІВНА (нар. 28.12. 1936, с. Трибухівці Гусятинського р-ну Тернопільської обл.)

Репресована за поширення самвидаву. Філолог, педагог.

З освіченої селянської родини. Мама, Йосипа Григорівна (1903 – 1983), з роду Бучинських, разом зі своїми вуйками створила при читальні «Просвіти» сільський театр, працювала в Союзі українок, у товаристві "Рідна школа". Батько (1899 – 27.01.1972) рано осиротів. Одружившись, поїхав на заробітки до Канади. Повернувся 1936 р., щоб забрати дружину, але вона не погодилася. У сім`ї було четверо дітей: Мирослава, Зеновія-Марія, Наталя і Стефанія. Батьки дали їм національне виховання. Щоб навчатися в середній школі, потрібно бу-ло вступити в комсомол. Дозвіл на це Мирославі дав 1949 р. вояк УПА. Закінчила школу в с. Личківці.

1956 р. Мирослава з відзнакою закінчила Чортківське педучилище. Уже тоді нею ціка-вився КГБ. 1956 – 1961 р. навчалася на філологічному факультеті Львівського університету. У складі студентського загону їздила на цілину в Казахстан. Звідти надійшли «сигнали», що вона «вела націоналістичну пропаганду» (насправді говорила з кимось про Україну, про Б.Хмельницького). Обрана в комсомольське бюро факультету, працювала в секції культури, організувала хор філфаку. Приятелювала з однокурсницями – колишніми політв`язенками Галею Сокіл та Ольгою Мацелюх (майбутня дружина Михайла ГОРИНЯ). Коли їх 1957 р. виключали з університету, ходила з друзями до ректора Євгена Лазаренка захищати їх.

Хотіла працювати як науковець,1962 р. влаштувалася на роботу в університетську бібліотеку, та скоро її звільнили. Працювала коректором у редакціях газет «Вільна України» та «Ленінська молодь», літредактором відділу публікацій Львівського обласного архіву.

1964 р., під час святкування 150-річчя з дня народження Т.Шевченка, за дорученням М.ГОРИНЯ туристичним автобусом З. перевезла добірку самвидаву в Київ, звідки ці мате-ріали пішли за кордон.

Постійно одержувала від М.ГОРИНЯ, рідше від І.КАЛИНЦЯ, літературу самвидаву в машинописах та фотокопіях і давала її читати друзям (статті "З приводу процесу над Пог-ружальським", «Класова та національна боротьба на сучасному етапі розвитку людства», «Сучасний імперіалізм», передмова до книжки «Панорама сучасної української літератури», книжка «Вивід прав України», виступ І.ДЗЮБИ на вечорі пам`яті В.СИМОНЕНКА та ін.). У серпні 1965 р. працівник Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника АН УРСР попросив «щось прочитати». Ці тексти хтось у нього вилучив. Через кілька днів, 24.08.1965, З. була затримана у Львові на вулиці Ставропігійській. Під час обшуку в помешканні в неї вилучили 5 екземплярів статей "З приводу процесу над Погружальським", ««Радянізація» П. Тичи-ни» І.Кошелівця, «Відповідь матері В.Симоненка – Щербань Г.Ф.», вірші В.СИМОНЕНКА, інші – із закладок, вилучених у матеріалах І.ГЕЛЯ, М.Косіва.

Допити і протоколи велися російською мовою. Лише 25.10 слідчий капітан Клименко перейшов на українську. З., як і багато інших шістдесятників, не була готова до арешту, не знала, як поводитися. Підтвердила зізнання М.ГОРИНЯ, що літературу самвидаву брала в нього. Звинувачена у проведенні «антирадянської агітації і пропаганди» за ст. 62 ч.1 КК УРСР в одній справі з Михайлом і Богданом ГОРИНЯМИ та Михайлом ОСАДЧИМ. Під час слідства її приводили на розмову з високопоставленими кагебістами, у т.ч. з тодішнім начальником управління КГБ Львівської обл. В.Шевченком. Але вона нічого не просила.

Звинуваченій не надали можливості ознайомитися з матеріалами справи, мовляв, їх треба вивчати з адвокатом. Львівський обласний суд 13–18.04.1966 р. засудив М.ГОРИНЯ до 6 р., Б.ГОРИНЯ – до 3 р., М.ОСАДЧОГО до 2 р. таборів суворого режиму, З. – до 8 міс.. На цьому суді В.ЧОРНОВІЛ відмовився давати покази на тій підставі, що процес закритий, і кинув квіти підсудним. Коли засуджених виводили, люди гукали «Слава!» і кидали їм квіти.

Звільнена зі слідчого ізолятора 24.04.1966. Начальник СІЗО передав їй розпорядження КГБ негайно виїхати зі Львова до рідного села.

28.05.1966, на 110-річчя І.Франка, З. навідалася до Львова, щоб зустрітися зі знайоми-ми. Хтось подав руку, а хтось тікав. Жити вона не мала де і за що. На щастя, її чекав з ув`язнення Степан Мороз, географ. Вони одружилися в серпні 1966 р.. Дочка Ярина народи-лася 1968 р.

Звернулася до судді С.Руденка, потім до начальник Львівського обласного управління КГБ Полудня, мала нагоду розмовляти з заступником начальника КГБ при РМ УРСР, щоб повернули їй паспорт і не заважали влаштовуватися на роботу. Генерал Полудень після дов-гої тяганини розпорядився повернути їй паспорт.

Влаштувалася вчителькою третього класу школи №31, у якій працювала й Ольга Мацелюх-Горинь. Через два роки профзбори постановили звільнити її за «непрофесійність». Тоді директор Костянтин Іванов на власний ризик перевів її викладачем української мови та літератури в середні класи.

Восени 1969 р. З. разом з іншими колишніми політв`язнями підписала заяву на ім`я Голови ВР УРСР О.Ляшка та Прокурора УРСР Ф.Глуха «Знову "камернi" справи?» – проти повторних засуджень політв`язнів С.КАРАВАНСЬКОГО, С.Бедрила, В.Ривака, що тоді го-тувалися.

1971 р. облаштувала кабінет Лесі Українки до її сторіччя. Того ж року її перевели до школи №2. На пленарному зібранні вчителів Радянського району м. Львова З. та Ольгу Го-ринь оголосили націоналістками. 1972 р., безпосередньо після арештів української інтелі-генції, за вечір зимової поезії і колядок "Добрим людям на здоров'я" педрада взагалі заборо-нила З. організовувати вечори. Вона заявила: "Я й сама не буду ці вечори проводити, тому що заарештовані мої товариші і помер мій батько". На допитах у справах 1972 р. заперечува-ла, що одержували самвидав від І.КАЛИНЦЯ.

Шкільну програму З. сумлінно виконувала, але виховувала українських, а не радянсь-ких патріотів. Наприклад, піонерські загони в неї були не Валі Котика чи Павлика Морозова, а Олеся Гончара, Олександра Довженка, мистецька студія називалася "Тронка". З вертепом і колядками ходили до Львівського відділення Спілки письменників України, згодом (1990) їздили до Києва (1990), колядували Ліні КОСТЕНКО. Коли студію витискала школа, то шу-кали підтримки громадськості.

В 1992 – 1995 рр.. працювала в авторській українознавчій школі Марійки Чумарної.

Разом зі своїми учнями в червні 1988 р. брала участь в установчих зборах Товариства української мови у Львові, підтримала Івана МАКАРА. Очолила комісію з питань освіти ТУМ Львівщини. Підготувала конференцію "Національна школа, учитель, громадськість", де 3.12.1989 виголосила свою (першу в Україні) концепцію національної школи. У ТУМ ді-яв громадський лекторій, де лекції читали поважні люди.

Постановою пленуму Верховного Суду УРСР від 7.12.1990 вирок у справі М. та Б. ГОРИНІВ, М.ОСАДЧОГО та З. скасовано, а справу закрито «за відсутністю складу злочи-ну».

З вересня 1990 р. З. працює в обласному Інституті післядипломної педагогічної освіти. Вела курси для вчителів з усієї України, давала відкриті уроки. Навчала учителів з Берестейщини, Миколаївської обл., Кривого Рогу. А потім зосередилася на створенні підручників української літератури та методичних посібників. Один з них ілюструвала Галина СЕВРУК.

З 1990 р. З. – доцент кафедри гуманітарної освіти Інституту післядипломної педагогічної освіти. Заслужений учитель України (1992).

Бібліоґрафія:

1.

Зваричевська М.. Концепція національної школи, виголошена 3 грудня 1989 року на обла-сній конференції української мови ім. Тараса Шевченка та учителів Львівщини // Просвіта – № 1. – 1990 р.

2.

В.Чорновіл. Лихо з розуму. – Львів: Меморіал, 1991. – 344 с. (Перевидання: Лихо з ро-зуму (Портрети двадцяти „злочинців”). Збірник матеріялів. Уклав Вячеслав Чорновіл. Четверте доповнене і виправлене видання. – Перша українська друкарня у Франції, 1968). – С. 84.

Чорновіл В. Твори: У 10-и т. – Т. 2. «Правосуддя чи рецидиви терору?». «Лихо з ро-зуму». Матеріали та документи 1966 – 1969 рр. / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. Лесь Танюк. – К.: Смолоскип, 2003, – С. 15, 104, 129, 439.

Українська поезія під судом КГБ: Кримінальні справи Ірини та Ігоря Калинців / Упо-ряд. Ю.Д.Зайцев. – Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 2003. – С. 18-31, 36-40, 42-46, 421-426, 443-444, 472, 483-485, 488, 492, 495-496, 501-502, 508, 514, 523-526, 530, 538, 546-549.

Богдан Горинь. Не тільки про себе: Роман-колаж: У 3 кн. – Книга друга (1965–1985). – К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2008. – 648 с. – С. 54, 59, 66-67, 78-79, 97-99, 131-141, 150-154, 222, 224, 234, 579-584

Архів ХПГ. Інтерв'ю з Мирославою Зваричевською 26.06.2008 р.

Михайло Горинь. Запалити свічу / Харківська правозахисна група; Упорядник В.В.Овсієнко; Художн.-оформлювач Б.Є. Захаров – Харків: Права людини, 2009 р. – С. 280-287.

Рекомендувати цей матеріал