Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

БІЛОКІНЬ СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ

11.11.2010 | Білокінь С.І. | Рукопис
Bilokin

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина 2. – 517–1020 с. Частина 3. – 2011. – 1021-1380; Білокінь: с. 1050-1053. http://archive.khpg.org/index.php?id=1289482256&w

Скорочено

БІЛОКІНЬ СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ (нар. 1.07. 1948, м. Київ)

Історик, джерелознавець, кандидат філологічних наук (1978), доктор історичних наук (2000), керівник Центру культурологічних студій Інституту історії України НАН України. Лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка (2002). Дійсний член Української Вільної Академії наук (Нью-Йорк, 2006). Наймолодший член Клубу творчої молоді (КТМ). Учасник руху шістдесятників.

З родини вчених-ботаніків. Дід по матері, заприсяжений член ОУН(б), помер у Харківській тюрмі. Дід по батькові, священик УАПЦ, був кілька разів ув’язнений. Сергій закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка (1971) та аспірантуру в Московському держуніверситеті ім. М. Ломоносова (1974).

У грудні 1963 року виступив з політичними творами на вечорі поезії Клубу творчої молоді (КТМ, Жовтневий палац), брав участь у більшості його вечорів. Був близький до Алли ГОРСЬКОЇ та Івана СВІТЛИЧНОГО, про яких згодом написав спогади. Читав і розповсюджував заборонену літературу. Діставши від ГОРСЬКОЇ три примірники фотокопій праці М.Прокопа «Україна і українська політика Москви» (Мюнхен, 1956), передав їх далі. Одержаний від неї ідеальної якості (щоправда, з обірваною оправою) примірник антології Ю.Лавріненка «Розстріляне відродження» (Париж, 1959) дав Є.СВЕРСТЮКОВІ (повернулась вона потріпана, але в обкладинці з «Історії КПРС») та О.С.Компан, причому остання розказувала, що давала книжку Леопольдові Ященку, а він буквально плакав, що міг би прожити життя, не знаючи того, що відбулось у нашій культурі. Цей примірник як пам’ятку епохи передав Музеєві літератури до виставки ГОРСЬКОЇ та СВІТЛИЧНОГО. Чи не єдиний фотографував пожежу колишньої Всенародної бібліотеки України (нині ЦНБ НАНУ) 1964 року, по свіжих слідах зібрав фактографічні подробиці довкола цієї страшної події. Протягом десятиріч по крихітках збирає матеріали до історії втрат культурної спадщини.

Кандидатська дисертація «Предмет і завдання літературознавчого джерелознавства» (1978). Докторська – «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР. 1917-1941 рр.: Джерелознавче дослідження» (2000).

Автор сотень публікацій з історії України. З 1969 р. публікував численні статті про репресованих діячів української культури і жодної – про діячів офіційних. Домігся публікації багатьох статей у нормативній «УРЕ», не передбачуваних у її «словнику». З 1984 р. проводив вечори, присвячені М.Бойчукові, Г.Нарбуту, М.Зерову, що розкривали «невідомі сторінки» культурної спадщини України й користувались широкою популярністю. Як писав 1989 року І. ДЗЮБА, «Мабуть, за умов бодай трохи сприятливіших, нормальніших С. Білокінь зробив би неймовірно багато. Але й те, що зробив він, ущемлюваний, «скорочуваний» з посад, не маючи офіційного статусу, – викликає повагу і вдячність. Та й подив…». 1988 року надрукував першу позитивну статтю про історика М.Грушевського, яка викликала обурення В.Щербицького і погромні статті в журналі «Комуніст України» та газеті «Радянська Україна». Прочитав доповідь на реабілітаційному вечорі Михайла Бойчука у Спілці художників.

В умовах незалежності досліджує історію большевицьких репресій, культури, Церкви, старої аристократії. Простудіювавши механізми масового терору, перейшов до інших рівнів і тем: «Маловідомі джерела з історії масового терору», «Голодомор, різні типи й способи терору», «Українська гуманітарна наука в період большевицького режиму», «Биківня і Вінниця в історіографії терору», «Паралельна історія УРСР: Большевики і українська культурна спадщина».

Десятирічями збирає книжки (разом бл. 50 тис. томів) та архівні матеріали. У його збірці родинний архів Бориса Матушевського, машинопис спогадів Юрія Юркевича, папери Наталі Павлушкової та Галини Бондаренко й архів Костя Туркала, ув΄язнених у справі Спілки визволення України та його попередника Комітету визволення України, рукопис спогадів Ярослави Музики про перебування в ув΄язненні, матеріали про репресованих діячів культури та ін.

Радник Св. Патріарха Володимира (РОМАНЮКА, 1994). Ініціатор серії «Хто є хто в Україні?» (з 1994). Автор і науковий консультант енциклопедичних видань (Київ, Москва, Торонто) та науково-популярних фільмів. Голова Київського наукового товариства ім. Петра Могили (1990). Член науково-методичної ради Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих (голова ради М. Щербак). Член редколегії наукового квартальника "Пам’ятки України" (редактор покійний Ол. Рибалко).

Бібліоґрафія:

1.

Життя і смерть Алли Горської // Алла Горська. Червона тінь калини. Листи, спогади, статті. Редакція та упорядкування Олексія Зарецького та Миколи Маричевського. – К.: Спалах. ЛТД, 1996. – С. 197 – 217.

Із часу, що закривавився // Доброокий: Спогади про Івана Світличного. Упорядники Леоніда і Надія Світличні. – К.: Видавництво “Час”, 1998. – С. 305–313.

Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 рр.). Джерелознавче дослідження. – К.: Київське наукове товариство ім. Петра Могили, 1999. – 447 с.

Механизм большевицкого насилия: Конспект иследования. – К., 2000. – 128 с.

Музей України; Збірка П. Потоцького: Доба, середовище, загибель. – К., 2002. – 251 с.

На зламах епохи: Спогади історика. – Біла Церква: Видавець Пшонківський О.В., 2005. – 336 с.

Нові студії з історії большевизму. І-ІІІ. – К., 2006. – 312 с.

Музей України (Збірка П. Потоцького): Дослідження, матеріали. Монографія. Вид. 3. – К.: Нац. Києво-Печерський історико-культурний заповідник; К.: Ін-т історії України НАНУ, 2006. – 476 с..

В обороні української спадщини: Історик мистецтва Федір Ернст. – К., Ін-т історії України НАНУ, 2006. – 355 с..

Нові студії з історії большевизму, І-VІІІ. Вид. 2 розшир. й доп. – К.: Ін-т історії України НАНУ, 2007. – 412 с..

О. Анатолій Жураковський і київські йосифляни: Документальне дослідження. – К.: Ін-т історії України НАНУ, 2008. – 119 с.

Довідкова книга з культурної спадщини України: Металобібліографія, зміст біографічних та інших словників тощо. Робочий зошит. – К.: Ін-т історії України НАНУ, 2009. – 516 с.

2.

Кузьменко О.Д. Сергій Білокінь: Бібліогр. покажчик. – 1989.

Клід Богдан. Історія і політика: Боротьба навколо спадщини Михайла Грушевського // Український історик. Том 110-115. – 1991-92. – С. 187-190, 192-194.

Гирич Ігор. Оборонець і дослідник національної культурної спадщини // Пам’ятки України. – 1998. – Ч. 3-4 (120-121). – С. 139-144.

Швидкий Василь. „Масовий терор” С.Білоконя і новітні праці з історії голодомору: Текстологічні спостереження // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Збірник статей. – Вип. 7. – К., 2004. – С. 516-520.

Топачевський Андрій. Не тільки як трагедія // Київ, 2005. – № 6. – С. 9-12.

В.Овсієнко. Антирадянська книжка // Овсієнко В. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн. IІ. Харків – Київ, 2005. – С. 155-160.

Ковальчук О. О. Білокінь Сергій Іванович // Енциклопедія історії України. – Т. 1. – К.: Наукова думка, 2005. – С. 286.

Інститут історії України НАН України, 1936-2006. – К., 2006.

Шевченківські лауреати. 1962-2007: Енц. довідник / Авт.-упор. М.Г.Лабінський. Вид. 2. К., Криниця, 2007. – С. 66-67: світлина.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина 2. – 517–1020 с. Частина 3. – 2021. – 1021-1380; Білокінь: с. 1050-1053: http://archive.khpg.org/index.php?id=1289482256&w .

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – 804 с., 56 іл.; 2-ге вид., 2012. – 896 с. + 64 іл.; Білокінь: с. 88–89.

Автор довідки Сергій Білокінь. Вичитав і бібліографію перевірив та додав В.Овсієнко 11.11. 2010 р. На сайті ХПГ з цього дня.

Bilokin Знаків 7.584. Останнє прочитання 15.05.2016.

Рекомендувати цей матеріал