Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ЛИША РАЇСА САВЕЛІЇВНА

28.07.2009 | Овсієнко В.В., Лиша Р.С. | Інтерв`ю 14 і 16 квітня 2002 року.

ЛИША РАЇСА САВЕЛІЇВНА (нар. 02.10.1941, с. Єлисаветівка Петриківського р-ну Дніпропетровської обл.)
Поетеса, есеїст, художниця. Належала до дисидентського гурту поетів в м. Дніп-ропетровську; співзасновник і член редколеґії журналу «Пороги»; співредактор часопису «Наша віра», член Національної Спілки письменників України, лавреат премії ім. В.Стуса.
Батьки – селяни, козацького роду. Мати – Наталія Демидівна Невгамонна (1903 – 1991) мала природний дар оповідача. Батько Савелій (Сава) Титович (1901 – 1984) юнаком був у війську УНР. У 1932 – розкуркулений, як і дід, і п’ятеро батькових братів; троє з них загинули від переслідувань у 30-ті рр.. Сім’ю було викинено з хати взимку з двома дітьми (менший трирічний Степанко помер від голоду в 1933). Світобачення батьків вирізняв духовний (козацький) аристократизм, що не допускав підкорення душі неправедній владі.
Навчалася в Єлисаветівській СШ (1949 – 1959), 1959 – 1964 – на філологічному факу-льтеті (російське відділення) Дніпропетровського університету. Під час навчання писала поезії та есеї українською і російською мовами. Цікавилась мистецтвом, брала участь у студентських дискусіях, зокрема, про «абстракціонізм», через що ледь не виключили з університе-ту – «за аполітичність». Фелліні, італійський неореалізм, польське кіно, Збіґнєв Цибульський, Екзюпері, Ван Гог, Шекспір, а з іншого боку фільми і постать Довженка, народні думи і пісні, петриківські мальовки, пластика скитських баб, «Атомні прелюди» М. Вінграновсько-го стали тими потужними імпульсами в часі, що спонукали шукати власний шлях.
1964-66 працювала за призначенням учителем російської мови й літератури у вечірній СШ с. Піщанка поблизу м. Новомосковська на Дніпропетровщині. 1967 – кілька місяців – у районній газеті «Дніпровська зоря» (смт. Ювілейне Дніпропетровського р-ну). Звільнилась, не витримавши атмосфери затхлости і абсолютного фальшу.
1968 – 1970 вела сектор культури в обласній комсомольській газеті «Прапор юності». На ту пору припало інтенсивне національне самоусвідомлення поетеси, «відкриття» України – як єдиної Вітчизни, що невіддільна від власної долі і творчости. Писала, зокрема, на захист пам’яток історії та культури, про скидані як попало ікони з Троїцького собору в Новомос-ковську, про талановиті й свіжі вистави Театру юного глядача (українською мовою), створені режисером Григорієм Кононенком, що піднесли напругу українського культурного життя у місті і цим стривожили владу. Написане читали, хвалили, але здебільше не друкували. Л. швидко переконалася, що ніякої української культури насправді газеті не треба, і її завдання в суті протилежне. Під час суду над «націоналістами» (Іваном СОКУЛЬСЬКИМ та ін., січень 1970) Л. не дозволили бути присутньою там як представникові преси. Відтак представляти пресу, яка організувала цькування О. Гончара за роман «Собор» і оголошувала «ворогами» поетів, що стали в оборону мови й культури, Л. вважала за сором.
1970 відсторонена від журналістської праці і демонстративно виселена з редакційної кімнати в гуртожитку.
1970-81 редаґувала технічну документацію в «УкрДІпроводгоспі». Вірші писала «в скриню».
На поч. 70-х познайомилася з родиною Олександра і Олени Кузьменків, колишніх полі-тв’язнів, учасників боротьби ОУН-УПА, чиє помешкання стало своєрідним центром українства на Дніпропетровщині, з поетами та дисидентами Володимиром СІРЕНКОМ, Олесем ЗАВГОРОДНІМ, Михайлом Дяченком, істориком і культурологом Миколою БЕРЕСЛАВСЬКИМ, спілкування з якими сприяло глибшому баченню українського обрію.
1975 під час подорожі в Карпати зустрілася з поетом, який щойно повернувся з ув’язнення, Тарасом МЕЛЬНИЧУКОМ, що високо поцінував її творчість. 1976 відбулася зу-стріч з Іваном СОКУЛЬСЬКИМ і Юрієм ВІВТАШЕМ, що започаткувала утворення тісного дисидентського гурту поетів, до якого невдовзі приєднався Ярослав ЛЕСІВ з Івано-Франківщини. Тоді ж почалося спілкування з Михайлом та Ольгою ГОРИНЯМИ, Зіновієм КРАСІВСЬКИМ, Опанасом ЗАЛИВАХОЮ, Миколою ГОРБАЛЕМ та ін.. Помешкання на Самарській, яке Л. і Ю. ВІВТАШ винаймали і де з великими труднощами отримали тимчасо-ву прописку, стало притягальним місцем для багатьох творчих людей.
1970-80 Л. зазнала систематичного переслідування за виразну національно-культурницьку позицію та літературно-мистецький нонконформізм. До поч. 90-х не мала змоги друкуватись. 1976 почався відкритий тиск КГБ: періодичні виклики на «бесіди» щодо «націоналістичних зборищ» та «ідейно шкідливих» (попри те, що ніде не друкованих) вір-шів. Водночас посилився тиск «громадськости», перманентні спроби «скорочення» з роботи, маніпуляції з «пропискою», чергою на житло, провокації та ін.. 1977 писала заяви на захист Ю. ВІВТАША з вимогою припинити на нього психіатричний тиск і переслідування. 12.03. 1980 було проведено офіційний обшук, вилучено записні книжки, рукописи. Викликали на допити у справі І. СОКУЛЬСЬКОГО, погрожували арештом за небажання «правдиво свідчи-ти». (Щоб відвести звинувачення від Сокульських, вона стверджувала, що сама друкувала власні вірші. Проте коли її примусили для експерименту щось надрукувати, невміння було викрите, друк не вдався). 1980 отримала офіційне попередження згідно з Указом Президії ВР СРСР від 25.12.1972.
В 70-80-ті роки склалися поетичні збірки «Скитська баба», «Вертепне», «З води й пові-тря».
З вересня 1981 по жовтень 1982 працювала бібліографом у науковій бібліотеці Дніпро-петровського медінституту. Внаслідок тиску звільнилась. Довго не могла знайти місце праці. 1983-86 працювала старшим бібліографом ЦРБ в смт. Ювілейному, 1986-89 – вчителем ро-сійської мови та літератури в селищній СШ.
Попри тиск і творчу ізоляцію, писала, малювала. 1982 написала фантасмагорію-феєрію «Сніговий монах». 1988 р. вірші Л. прозвучали на радіо «Свобода», де їх було названо «по-дією року».
1988 разом з І. СОКУЛЬСЬКИМ, який повернувся з ув’язнення (02.08.1988), Ю. ВІВТАШЕМ, Орисею Сокульською, Ярославом Гомзою, Петром РОЗУМНИМ (невдовзі приєдналися Сергій Алієв-Ковика ті Лідія ЯЦЕНКО) створили у Дніпропетровську самвида-вний літературно-мистецький та громадсько-політичний журнал «Пороги» (за два роки ви-йшло 12 чисел, збереглося 9). Перше число вийшло 1988 накладом 50 прим. Друкувала його кандидат технічних наук Надія Рожанська. Підтримала журнал матеріяльно Українська Республіканська партія (М. ГОРИНЬ). Допомагав також Я. ЛЕСІВ (з церковних пожертв). За його клопотанням одне з чисел «Порогів» було надруковане у Вільнюсі накладом 3 тис. прим., однак його знищено під час штурму Будинку друку (12.01.1991).
Поезії Л. вперше було надруковано в ж. Пороги» (1989) та у львівській «Кафедрі» (1988), ж. «Україна» (1989) (з репродукціями малярських робіт). Потім були численні публікації в часописах: «Сучасність», «Світо – вид», «Дзвін», «Основа», «Київ» та ін., в антологіях англійською, німецькою, португальською мовами.
На перші публікації Л. відгукнулися Є. СВЕРСТЮК, Б. Бойчук, Л. Онишкевич, Б. Шнайдер (США) 1990 р.. Л. стала одним з перших лавреатів премії ім. В. Стуса УАНТІ.
1988-90 долучилась до заснування у Дніпропетровську осередку НРУ, т-ва «Просві-та», першої громади УАПЦ, була членом Комітету порятунку Дніпра і Придніпров’я. 1988-89 разом з Ю. ВІВТАШЕМ взяла участь у кількох акціях Українського культурологічного клубу (УКК) в Києві. 1990 була учасником Всесвітнього фестивалю української поезії «Зо-лотий гомін» у Києві. Від 1992 працює в редакції газети «Наша віра».
Єдина книжка вибраних віршів «Трисвіт» вийшла 1994 у вид-ві «Український пись-менник». Має підготовлену до друку книжку (електронну версію) вибраного і недрукованого «Вже зірнула зірниця». (за назвою останньої поетичної збірки).
За особливостями структури світосприймання й поетики творчість Л. репрезентує зраз-ки високого «українського модернізму». Близька незалежно за прикметними дискурсивними ознаками до «Київської школи» та Нью-Йоркської групи поетів. Її поетичний світ – проникливо-глибокий, закорінений в універсальний козацький світогляд – архаїчний і, водночас, повний невтримної напруги оновлення.
Окрема частина доробку — есеї та статті з образотворчого мистецтва, поезії, культури, релігії. Малярські твори Л. були представлені 1977 на виставці альтернативної образотвор-чости поетів «Прощання з кометою» в музеї Івана Гончара.
З 1992 р. Л. живе в Києві і працює в редакції газети «Наша віра».

Бібліоґрафія:
1.
Поезії // Кафедра. Ч. 5. — Львів, 1988. — С. 52-61.
Поезії. З недрукованих книг («Скитська баба», «З води й повітря», «Вертепне»). Репродукції картин // Пороги. Ч. 2. — Дніпропетровськ, 1989; Котрий янгол сурмить? Есей // Пороги. Ч. 7. — Там же, 1990.
Амфора дикого степу. Добірка поезій. Спроба автобіографії. Репродукції маляр. робіт // Україна. Ч.37. — К., 1989. — С. 24-27.
3 недрукованих книг. Поезії // Сучасність. Ч. 1. — Нью-Йорк, 1990. — С. 19-26.
3 недрукованих збірок. Слово на врученні премії ім. Василя Стуса // Сучасність. Ч. 3. —Нью-Йорк, 1991. – С. 12-19.
Понад берегами свічки. Добірка віршів. Фрагмент виступу на врученні премії ім. Васи-ля Стуса // Україна. Ч. 7. — 1991. — С. 6-7.
Туга за кураєм. Добірка поезій // Дзвін. Ч. 10. — Львів, 1991. — С. 3-5.
Сон Дикого поля. Поема // Київ. Ч. 2. 1991 – С. 10-15.
Означення волі. Есей про поезію І. Сокульського // Україна. Ч 3 (березень) — 1993.
Про кав'ярника, невідомого гетьмана України. Дума-іронія // Україна. Ч. 1. 1993 — С. 22-23.
Збираючи літо у глек. Добірка поезій // Світо – вид. Ч. Ш. – Київ-Нью-Йорк, 1993. — С. 71-76.
Поезії // Основа. Ч. 25 (3). – Київ, 1993. – С. 47-55.
Добірка поезій // Shfting borders (Злам меж). Східноєвроп. поезія вісімдесятників / Пере-клад Мирослави Стефанюк. — США, 1993.
Біля вічної яблуні. Стаття про маляр, братство св. Аліпія // Людина і світ. Ч. 11-12. — 1994. — С. 21-26; Те ж // Мистецький каталог «Пречиста». — К., 1994. — С. 1-7.
Вода – провида. Поезії // Сучасність. Ч. 3. – 1994. — С. 76-80.
Трисвіт. Поезії. — К.: Укр. письменник, 1994. — 108 с.
Розцвічення глибин. Есей про малярство Ніни Денисової // Сучасність. Ч. 10. – 1995. – С. 133-138.
Det okända Ukraina (Невідома Україна). Добірка поезій шведською мовою // Вибрана антологія сучасної української поезії / Переклад та упор. Сіґварда Ліндквіста. — Швеція, 1995. — 95-104.
Сторож всесвіту. Есей про народну картину «Козак Мамай» // Спецвипуск ж. «Образо-творче мистецтво». Ч. 1. — 1996. — С. 21-22.
Сніговий монах. Фантасмагорія-феєрія. Автор, малюнки // Артанія. Альманах. Кн. 2. — К., 1996. – С. 61-62.
Замість трактату про світло // Кур'єр Кривбасу. Ч. 5. – Кривий Ріг, 1997. — С. 49-52; Те ж // Світо – вид. Ч. І-ІІ. — Київ – Нью-Йорк, 1997. — С. 131-133.
Озивання до Єремії. Стаття про кн. Є. Сверстюка «Шевченко і час» // Слово і час. Ч 3. – 1997. — С. 56-57.
Укр. сон у Парижі. Про художницю Февронію Пелешок-Соудію // Віра. Ч. 3. США – Канада, 2000. — С. 20.
Можете не встигнути всього // Іван Сокульський. Листи до Марієчки: Вибране листу-вання (1981—1987). Упор. О.Сокульська. — Дніпропетровськ: Січ, 2000. – С. 85-87; Те ж: К.: Смолоскип, 2000. – С. 85-88
Поезії зі зб. «Зірнула зірниця» // Кур'єр Кривбасу. Ч. 2. — Кривий Ріг, 2002. — С. 95-100.
Інтерв'ю Раїси Савеліївни Лиші 14 і 16 квітня 2002 року.
Korben der Zeit // Антологія сучасної української поезії німецькою мовою / Переклад і упор. А.-Г. Горбач. — Мюнхен, 2003. — С. 45-46.
Перехід усесвітній у грудні // На щедрий вечір. Збірник на пошану Є. Сверстюка. — Луцьк, 2004. – С. 101-102.
Авторитет свободи і пікнік на руїни. Стаття про кн. Є Сверстюка «На хвилях «Свободи» // Дзеркало тижня, 11.12. 2004.
Alles kann wie in Zebeten sein // Вже може бути як у молитві. Укр. поезія з християнсь-кими мотивами нім. мовою.// Перекл. і упор. І.-Г. Горбач. — Мюнхен, 2005 — С. 38-38.
Цієї миті. Добірка поезій // Кур'єр Кривбасу. Ч. 202. – Кривий Ріг, 2006. — С. 102-113.
Послання на метеликових крильцях. Есей // Березіль. Ч. 5-6. — Харків, 2007. — С. 170-173.
Поезії. Добірка // Струни вічності. 3б. християн. поезії. – Львів: Свічадо, 2008. — С. 51-56.
Гість хрещатий. Поема.// Кур’єр Кривбасу. № 232-233 – Кривий Ріг, 2009 – С: 137-147.
Пороги — міт волі. Передмова // Пороги. Вибране. Дніпропетровськ, 1988-90. Ч. 1-9. — К.: Смолоскип, 2009. – С. 9 – 20.
Удосвіта вийти. Поезії // Березіль: Ч. 3-4, 2009. – С. 68-73.
Поезії. Уривок з есею «Вікна» і речі». Малюнки // Артанія, Кн. 15. Ч. 2, 2009. – С. 1, 4-8, 23 та ін.
2.
Іван Сокульський. Посмішка невідомого саду. // Пороги. Ч.2, Дніпропетровськ, 1989; «Пороги». Вибране. 1988-1990. – Смолоскип, 2009. – С. 243-244.
Іван Сокульський: Сад серед степу // газ. Собор, Дніпропетровськ, 7 вересня 1991.
Юрій Вівташ. Передмова до публікації. поезій «Посеред сущого» // ж. Бористен, ч. 4, Дніпропетровськ, 1992.
Євген Сверстюк У дивосвіті зруйнованої хати. Стаття-есей // Сучасність, 1991; Україна, 1993, Ч. 1 – під назвою "Снігові соняхи" та в книзі "Блудні сини України", Бібл. ж. Пам’ятки України, 1993. – С. 207-210.
Любомира Крупа. Нове відкриття — Раїса Лиша // газ. Свобода, США. — 1994.
Сіґвард Ліндквіст. Інтуїтивний модерніст. Стаття у шведській газеті Tisdag 01.08.1995. Українською мовою скорочено — газ. Час-Time, 23 лютого 1996.
Роман Корогодський. Найтихіший поетичний вечір // газ. Наша віра — Ч.11, Київ, 1995.
Богдан Бойчук. Раїса в країні чудес. Рецензія на збірку поезій "Трисвіт". // ж. Світо – вид, Ч. ІІІ, 1996, — С. 138-140.
Микола Рачук. Упокорення вселенському покликові краси. Про збірку «Трисвіт» // Сло-во і час, Ч. 7, 1996.
Валентина Лисенко. Босе слово іде на Голготу… Про збірку «Трисвіт» // Слово і час, Ч. 7, 1996.
Євген Сверстюк. Раїса Лиша // Віра, Ч. 4, США - Канада, 1998.
Олександер Хоменко. Голоси і спомини старосвітчини. // Артанія. Кн. 15. Ч.2, 2009. — С. 3-4.
Василь Овсієнко, Раїса Лиша. Липень 2009. Харківська правозахисна група.
(Проект В.Овсієнка від 30 березня 2009 року докорінно переписала Р.Лиша у липні 2009).

Раїса Лиша з журналом "Пороги". Знімок В.Овсієнка 14.04. 2002.

Рекомендувати цей матеріал