Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ОБ`ЄДНАННЯ: ВИРОКИ, УХВАЛА

10.02.2009 | Христинич Богдан. На шляхах до волі. Підпільна організація «Об`єднання» (1956-1959). – Львів, 2004.
ОБ`ЄДНАННЯ: Вирок 29.04. 1960; Вирок 10.10. 1960; Ухвала 16.02. 1962
З видання: Христинич Богдан. На шляхах до волі. Підпільна організація «Об`єднання» (1956-1959). – Львів, 2004. – 416 с.

С. 396:
Матеріали суду

ВИРОК ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР У СПРАВІ БУЛАВСЬКОГО, СЛАБІНИ, БАНАЦЬКОГО, РЯБЧУНА ТА ОЛЕНИЧА.
29 квітня 1960 р. Таємно
Вирок
ім'ям Української Радянської Соціалістичної Республіки, 1960 року квітня місяця 29 дня
Судова колегія в кримінальних справах Верховного суду Української РСР в складі:
Головуючого: члена Верховного суду УРСР т. Чайковського Л. М.
Народних засідателів: т.т. Марика Г. Я., Тришуна В. Г.
при секретарі т. Кравець П. Д.
з участю пом . прокурора УРСР т. Янковського І. Й.
та адвокатів т. т. Ткача А. П., Фраймана М. І. і Майського Б. І.
розглянула у закритому судовому засіданні в місті Києві
кримінальну справу про обвинувачення
Булавського Анатолія Петровича, 1929 року народження, уродженця села Новий Двір Ровенської області, українця, безпартійного, одруженого, несудимого, з освітою за 6 класів, працював кочегаром парокотельної кам'яного кар'єру, проживав у м. Александрії Кіровоградської області;
Слабіни Йосифа Васильовича, 1928 року народження, уродженця села Витвиця, Станіславської області, українця, безпартійного, одруженого, з освітою за 7 класів, судимого в 1952 р. за ст.ст. 20-54-1а КК УРСР і ст. 58-10 ч. 1 КК РСФСР, звільнений від відбуття кари достроково в 1956 р., працював електрослюсарем в будівельно-монтажному управлінні, проживав ум. Александрії Кіровоградської області;
Банацького Кирила Павловича, 1929 р. народження, уродженця села Кричильськ Ровенської області, судимого в 1952 році військовим трибуналом військ МДБ Ровенської області за ст. 54-1а КК УРСР на 25 років позбавлення волі, міру покарання відбуває,
всіх трьох за ст. ст. 1 і 9 Закону про кримінальну відповідальність за державні злочини.
Рябчуна Григорія Яковича, 1918 року народження, уродженця села Мятин Ровенської області, українця, безпартійного, одруженого, несудимого, з
С. 397:
освітою за 3 класи, працював кам'янщиком, проживав у селі Аджамці Кіровоградської області;
Оленина Степана Адамовича, 1930 р. народження, уродженця села Карпилівки Ровенської області, українця, безпартійного, несудимого, одруженого, з освітою за 5 класів, працював у колгоспі, проживав у селі Аджамці Кіровоградської області
– обох за ст. 7 ч. І Закону про кримінальну відповідальність за державні злочини.

Судова колегія, –
встановила:
Булавський, відбуваючи міру покарання за антирадянську діяльність, в 1954-1956 рр. в місцях позбавлення волі ввійшов у злочинний зв'язок з українськими націоналістами Леонюком, Христиничем та іншими, відвідував нелегальні зборища, на яких обговорювалися питання націоналістичного характеру.
В 1956 р. Комісією Президії Верховної Ради УРСР він був достроково звільнений від відбуття міри покарання зі зняттям судимості.
В тому ж році Булавський поступив до антирадянської націоналістичної організації "Об'єднання", яка була утворена у м. Інта Комі АРСР.
Члени організації мали за свою мету вести боротьбу за створення т.зв. "Самостійної України", були між собою в змові з метою захвата влади. Булавський прийняв клятву та платив членські внески.
Переїхавши на мешкання в Кіровоградську область підсудний у жовтні 1957 р. одержав через підсудного Банацького 700 штук листівок антирадянського змісту. Ці листівки були складені Леонюком, який передав їх Булавському через Банацького, що повертався з місця позбавлення волі.
З одержаних листівок біля 400 шт. Булавський передав підсудному Слабіні, біля 100 шт. підсудному Рябчуну й частину передав свідкам по справі Малишевському Ф. Д. та Сиськову А. Г. для розповсюдження серед населення.
Доручення Булавського по розповсюдженню листівок антирадянського змісту виконали лише Слабіна й Рябчун.
Приведені обставини Булавський в судовому засіданні визнав.
Крім визнання підсудного, його вина стверджується показами свідків Леонюка В.Г. та Христинича Б.Т., які пояснили, що Булавський був учасником організації «Об`єднання». Леонюк показав, що восени 1957 р.
С. 398:
він передав Булавському через підсудного Банацького пачку листівок антирадянського змісту для розповсюдження серед населення. Свідки Малишевський Ф. Д. і Сиськов А. Г. показали в суді, що восени 1957 р. Булавський передав їм листівки, в яких зводився наклеп на радянську дійсність, і що ці листівки вони знищили.
Підсудний Слабіна заявив у суді, що в кінці жовтня чи на початку листопада 1957 р. Булавський передав йому біля 150 листівок, які він розкидав у селищах, що прилягають до району будівництва Кременчуцької ГЕС. Підсудний Рябчун ствердив в судовому засіданні факт отримання від Булавського і розповсюдження антирадянського змісту листівок, що мало місце на початку листопада 1957 р. Злочинні дії Булавського кваліфіковані вірно.
Обвинувачення Булавського в тому, що він в 1954 р. залучив до переведення антирадянської роботи гр. Дащука ствердження в матеріалах справи не знайшло. Вину свою в цій частині підсудний заперечує. Свідок Дащук пояснив у суді, що за проханням Булавського він вислав останньому в м. Інту одну листівку антирадянського змісту. Інших доручень Булавський Дащуку не давав і Дащук їх не виконував. Цей епізод з обвинувачення Булавського належить виключити.
Слабіна, звільнившись у 1956 р. з місць позбавлення волі, витягнув з тайника в селі Витвиця Станіславської області літературу антирадянського націоналістичного змісту, яку зберігав до дня арешту.
В листопаді 1957 р. за дорученням Булавського прийняв участь у розповсюдженні у районі будівництва Кременчуцької гідроелектростанції листівок антирадянського змісту.
В січні 1958 року намагався перевезти в західні області Української РСР 242 штуки таких же листівок для розповсюдження їх серед населення, але був затриманий представниками влади, а листівки в нього були вилучені.
Вилучені у Слабіни листівки останній одержав у Булавського.
Фактичних обставин справи, які наведені вище, Слабіна у судовому засіданні не заперечував, але він вважає, що ці дії не містять складу злочину.
Обвинувачення в частині антирадянської діяльності під час відбування міри покарання, а також свою причетність до антирадянської організації "Об'єднання" Слабіна заперечував.
399:
Вина Слабіни в зберіганні антирадянської націоналістичної літератури, а також в зберіганні та розповсюдженні листівок антирадянського змісту, крім визнання і пояснень самого підсудного, стверджується показами підсудного Булавського про те, що він передав Слабіні для розповсюдження листівки; показами свідка Булавського П. П., з яких видно, що в січні 1958 р. Слабіна знайомив його з листівками, які зберігав у себе дома; фактом виявлення у Слабіни літератури націоналістичного змісту та фактом затримання підсудного у поїзді на ст. Жмеринка, у якого виявилося 242 листівки.
Виявлена листівка і в районі будівництва Кременчуцької ГЕС, де за показами Слабіни він розповсюджував листівки.
Вина Слабіни, по решті епізодів пред'явленого обвинувачення ствердження в матеріалах справи не знаходить. У справі відсутні докази про те, що Слабіна, відбуваючи міру покарання, займався антирадянською діяльністю, або що він знав про існування антирадянської організації "Об'єднання" і приймав у ній будь-яку участь. Такі докази не приведені і в обвинувальному висновку. Покликання органів слідства на знайомство і близькі взаємовідносини між Слабіною та Булавським не може бути підставою для визнання винним Слабіни по даному епізоду обвинувачення. Булавський, Леонюк і Христинич в суді заявили, що ніякої участі в організації "Об'єднання" Слабіна не приймав і про її існування не знав. Отже, це обвинувачення Слабіни не обгрунтоване.
Багацький у жовтні 1957 р., повертаючись з м. Інти Комі АРСР, де він відбував кару і був звільнений достроково комісією Президії Верховної Ради СРСР (В 1958 р. це рішення Комісії скасоване, а Банацький повернутий для відбуття кари), за дорученням Леонюка привіз на Україну більш як 1200 штук листівок антирадянського змісту, надрукованих в підпільній типографії. З цієї кількості біля 700 штук листівок передав Булавському, біля 250 штук передав мешканцю села Кричильськ Ровенської області Шепелю, а 357 штук заховав на горищі будинку в м. Біла Церква, в якому він проживав.
Приведені обставини Банацький в суді визнав.
Його вина в зберіганні листівок антирадянського змісту, частину з яких він передав Булавському та Шепелю стверджується показами підсудних Булавського та Слабіни і свідків Леонюка В. Г., Шепеля С. У. та Христинича Б. Т.
400:
Так, свідок, Леонюк пояснив, що за його проханням Банацький, від'їжджаючи на Україну, погодився взяти з собою листівки і передати їх Булавському. Свідок Шепель показав, що приблизно в листопаді 1957 р. Банацький передав йому листівки антирадянського змісту для того, щоб їх заховати. Вина підсудного стверджується і фактом виявлення 357 штук листівок в будинку, в якому він проживав.
Обвинувачення Банацького в антирадянській діяльності під час відбування міри покарання, а також в допомозі в діяльності учасникам антирадянської організації не обгрунтоване.
В обвинувальному висновку не визначено, яку саме антирадянську діяльність проводив Банацький, відбуваючи міру покарання, і якими доказами ці обставини стверджуються. Органами слідства не встановлено, про яких саме осіб йде мова в тій частині обвинувального висновку, де Банацький обвинувачується в дачі згоди на переховування українського націоналіста в 1956 році та в обміркуванні разом з Леонюком питання про організацію втечі з табору одного з керівників націоналістичного підпілля.
Банацький свою вину в цій частині заперечував.
Підсудний Булавський та свідки Леонюк і Христинич в суді ствердили, що про існування антирадянської організації "Об'єднання" Банацький не знав.
Про це показав і Банацький. Ніякої діяльності в цій організації, ствердив далі свідок Леонюк, Банацький не приймав.
Ті обставини, що Банацький прийняв від Леонюка листівки і в свій час передавав йому гроші, не можуть свідчити про допомогу організації "Об'єднання" з боку підсудного, оскільки Банацький і Леонюк стверджували, що це робив Банацький із-за поваги до Леонюка, тому що між ними були товариські взаємовідносини.
Таким чином, судова колегія, проаналізувавши зібрані в судовому засіданні докази, вважає, що злочинні дії підсудних Слабіни та Банацького за ст. ст. 1 і 9 Закону про кримінальну відповідальність за державні злочини кваліфіковані неправильно.
Не доведено, щоб хто-небудь з них належав до антирадянської організації "Об'єднання", або сприяв її діяльності.
Не встановлено також, щоб Банацький або Слабіна займалися організаційною діяльністю, яка була б направлена до підготовки або
401:
скоєння особливо небезпечних державних злочинів.
В судовому засіданні доведено, що Слабіна і Банацький з метою підриву та послаблення Радянської влади розповсюджували листівки антирадянського змісту, в яких зводився наклеп на радянську дійсність.
Слабіна крім того зберігав літературу антирадянського змісту.
Ці дії підсудних з урахуванням тих обставин, що обидва вони раніше судимі за особливо небезпечні державні злочини, належить кваліфікувати за ч. II ст. 7 Закону про кримінальну відповідальність за державні злочини.
Рябчун, проживаючи в селі Аджамці Кіровоградської області за пропозицією Булавського в ніч на 5 листопада 1957 р. разом з Оленичем розкидали на вулицях села Аджамки біля 100 штук листівок антирадянського змісту.
Рябчун вину свою визнав. Крім того пред'явлене йому обвинувачення доведене показами підсудних Булавського та Оленича і фактом виявлення та вилучення листівок.
Оленич за пропозицією Рябчуна в ніч на 5 листопада 1957 р. розкидав разом з Рябчуном на території села Аджамки біля 100 штук листівок антирадянського змісту.
Оленич вину свою не заперечував. Його вина стверджується також показами підсудного Рябчуна та фактом виявлення листівок.
Кваліфікація злочинних дій обох підсудних за ч. І ст. 7 Закону про кримінальну відповідальність за державні злочини правильна.
Визначаючи міру покарання, судова колегія приймає до уваги, що усі підсудні раніше судилися за антирадянську діяльність (з Булавського, Рябчуна і Оленича судимість знята).
Разом з тим враховується і те, що Булавський, Оленич, Рябчун та Банацький чистосердно визнали свою вину і в судовому засіданні розкаялися в скоєному злочині і осудили свої дії.
Виходячи з наведеного і з урахуванням характеру скоєного злочину кожним із підсудних, та їх осіб, Судова колегія у кримінальних справах Верховного суду УРСР, керуючись ст. ст. 296-297 КПК УРСР, –
присудила:
Булавського Анатолія Петровича за ст. ст. 1 і 9 Закону про кримінальну відповідальність за державні злочини з санкції ст. 1 цього ж Закону позбавити волі у виправно-трудовій колонії строком на десять (10) років з конфіскацією належного йому майна без обмеження в правах;
Слабіну Йосифа Васильовича за ст. 7, ч. II Закону про кримінальну
402:
відповідальність за державні злочини позбавити волі у виправно-трудовій колонії строком на сім (7) років без обмеження в правах;
Банацького Кирила Павловича за ст. 7, ч. II Закону про кримінальну відповідальність за державні злочини позбавити волі у виправно-трудовій колонії строком на сім (7) років без обмеження в правах;
У відповідності зі ст. 36 Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік до цієї міри покарання приєднати частину невідбутої кари за вироком військового трибуналу військ МДБ Ровенської області від 26 серпня 1952 р. у вигляді восьми (8) років та визначити йому міру покарання 15 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії без обмеження в правах.
Рябчуна Григорія Яковича та Оленича Степана Адамовича за ст. 7, ч. І Закону про кримінальну відповідальність за державні злочини позбавити волі у виправно-трудовій колонії строком на три (3) роки кожного без обмеження в правах.
Початок строку відбуття міри покарання рахувати:
Булавському А. П. з21 лютого 1959 р.,
Слабіні Й. В. з 29 січня 1959 р.,
Банацькому К. П.з 29 квітня 1960 р.,
Рябчуну Г. Я. з 2 березня 1959 р.,
Оленичу С. А. з 2 березня 1959 р.
Судові витрати в сумі 3500 крб. стягнути на користь держави з Булавського, Банацького, Слабіни, Рябчуна та Оленича по 700 крб. з кожного.
Речові докази, листівки антирадянського змісту знищити.
Вирок до касаційного оскарження не підлягає.
(Підписи).
Верно:
Ст. следователь по особо важным делам КГБ при СМ УССР – майор
Ионов.
(Підпис, печатка)
АрхівСБУ. Спр. П.69861. – Т. 20. – Арк. 189-194
• У тексті помилково – " 1958 р." 402

403:
ВИРОК ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР У СПРАВІ КЕРІВНИКІВ ПІДПІЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ "ОБ'ЄДНАННЯ"
10 жовтня 1960 р.
Таємно

ВИРОК
Ім'ям Української Радянської Соціалістичної Республіки
1960 року жовтня місяця 10 дня
в місті Києві Верховний суд Української РСР у складі:
Головуючого Збаражченка О. Н.,
народних засідателів Ярмоленко М. Ф., Царика Г. Я.,
при секретарі Коваль А. С.
З участю прокурора Янковського І. Й.
і адвокатів КульбергаЯ. М., Богачова П. Я.
розглянув у закритому судовому засіданні кримінальну справу по обвинуваченню

Леонюка Володимира Гнатовича, 1932 року народження, уродженця села Критишин Іванівського району Брестської області, білоруса, походженням з селян-куркулів, з освітою за 9 класів, безпартійного, одруженого, судимого в 1952 р. Військовим трибуналом військ МВС Пінської області за статтями 70, 72 "б" Карного кодексу БРСР до позбавлення волі строком на 25 років, в 1956 році за постановою Комісії Президії Верховної Ради СРСР від відбуття міри покарання звільнений достроково зі зняттям судимості;
Гасюка Ярослава Михайловича, 1926 року народження, уродженця міста Станіслава Станіславської області, українця, походженням з робітників, з середньою освітою, безпартійного, одруженого, у 1948 році за постановою Особливої наради при МДБ СРСР був ув'язнений у виправно-трудовому таборі за антирадянську діяльність строком на 10 років, міру покарання відбув;
Христинича Богдана Теофіловича, 1929 року народження, уродженця села Озерна Зборівського району Тернопільської області, українця, походженням з селян-середняків, з незакінченою вищою освітою, безпартійного, одруженого, судимого в 1952 році Військовим трибуналом військ МДБ Львівської області за статтями 54-1 "а", 54-11 Карного кодексу УРСР до позбавлення волі у виправно-трудовому таборі строком на 25 років, в 1956 році за постановою Комісії Президії Верховної Ради СРСР від відбування міри покарання звільнений достроково;
404:
Кобилецького Ярослава Володимировича, 1928 року народження, уродженця села Ясениця-Сольна Дрогобицького району Львівської області, українця, походженням з селян-середняків, з середньою педагогічною освітою, безпартійного, одруженого, в 1950 році за постановою Особливої наради при МВС УРСР був ув'язнений у виправно-трудовому таборі за антирадянську діяльність строком на 10 років, в 1956 році за постановою Комісії Президії Верховної Ради СРСР від відбування міри покарання звільнений достроково;
Затварського Володимира Миколайовича, 1931 року народження, уродженця села Стара Ропа Старосамбірського району Львівської області, українця, походженням з селян-бідняків, з освітою за 9 класів, безпартійного, одруженого, в 1948 році судимого Військовим трибуналом військ МВС Дрогобицької області за статтею 54-1 "а" Карного кодексу УРСР до позбавлення волі у виправно-трудовому таборі строком на 25 років, у 1955 році за постановою Комісії Дрогобицької області по перегляду справ на осіб, відбуваючих покарання за контрреволюційні злочини, міра покарання знижена до 10 років позбавлення волі, в 1956 році по заліку робочих днів з місць ув'язнення звільнений;
всіх у злочинах, передбачених ст. ст. 1, 9 Закону про кримінальну відповідальність за державні злочини, – установив:
Леонюк, Гасюк, Христинич, Затварський і Кобилецький, будучи засудженими в різний час за вчинення контрреволюційних злочинів і відбуваючи міру покарання в інтинському таборі, продовжували залишатися на позиціях українського буржуазного націоналізму, проводячи антирадянську діяльність, яку не припинили й після звільнення їх з місць ув'язнення.
Вороже відносячись до радянської влади, розповсюджували серед ув'язнених різні статті, реферати антирадянського змісту, в яких возводили злісний наклеп на радянський суспільний устрій, радянську національну політику і радянську дійсність, вихваляли ідеї українських буржуазних націоналістів.
В 1956 році, будучи звільненими з місць ув'язнення, Леонюк, Гасюк, Затварський, Кобилецький і Христинич активізували свою контрреволюційну діяльність і з метою розгортання ворожої роботи, на одному з нелегальних зборищ поставили питання про утворення
405:
контрреволюційної організації, яка й була ними утворена в липні 1956 р. в місті Інті під назвою "Об'єднання".
Маючи намір утворити підпільну контрреволюційну організацію, Леонюк, Христинич і Затварський ще в червні 1956 року склали проекти програми і статуту майбутньої контрреволюційної організації, які обговорили і прийняли в липні 1956 року на нелегальному зборищі учасників зазначеної організації, на якому обрали керівником Гасюка Ярослава. З приєднаних до справи речових доказів – програми і статуту (а. с. 118, 119, т. 14) встановлено, що створена підсудними контрреволюційна організація "Об'єднання" вважала себе складовою частиною ОУН і ставила перед собою завдання – продовження боротьби за відторгнення Української РСР від Радянського Союзу і утворення т.зв. "Української Самостійної Соборної Держави" (УССД).
"Об'єднання" також вважало своїм непримеренним ворогом Комуністичну партію Радянського Союзу, радянський суспільний устрій і прийняло рішення провадити активну боротьбу за здійснення своєї мети шляхом злиття в єдине ціле всіх антирадянських елементів з числа українських буржуазних націоналістів, які мешкають на території Української РСР.
По справі також встановлено, що всі підсудні після обговорення і прийняття програми і статуту дали клятву про виконання завдань, зазначених у програмі "Об'єднання", а для утворення коштів на потреби контрреволюційної організації постановили проводити відрахування з заробітку всіх учасників "Об'єднання".
Будучи допитані в судовому засіданні всі підсудні визнали себе за винних в тому, що вони дійсно були учасниками контрреволюційної організації і ставили перед собою завдання провадити боротьбу з радянською владою, але лише шляхом складання і розповсюдження антирадянських листівок та рефератів, заперечуючи при цьому мету відторгнення Радянської України від Радянського Союзу і утворення т.зв. "Української Самостійної Соборної Держави". Однак останнє заперечення з'являється* неспроможним, оскільки підсудні викриваються речовими доказами, приєднаними до справи (т. 14, а.с. 117, 118, 119). Даючи пояснення в судовому засіданні підсудні заявили, що вилучені 21 грудня 1959 р. у вулканізаційному цеху шахти № 9 міста Інти програма,
* Так в тексті.
406:
статут їхній організації не належать, що ніхто з них авторами цих документів не був і хто заховав там ті документи, їм невідомо. Однак, зазначене заперечення з'являється безпідставним, оскільки лише за показами підсудного Затварського Володимира на попередньому слідстві від 16 грудня 1959 року (Т. 7, а.с. 357) програма, статут та інші документи антирадянського змісту були виявлені на шахті № 9 в місті Інті 21 грудня 1959 року (Т. 13, а.с. 159).
В судовому засіданні Затварський показав, що він нічого про знаходження зазначених вище антирадянських документів на шахті № 9 не знає, однак його заперечення не заслуговує уваги, оскільки лише за його показами це сховище було винаружено*. Крім того в зазначеному сховищі була винаружена також і друкарська машинка системи "Ундервуд Стандарт" № 4-В-222200, яка була привезена Затварським з України в місто Інту і передана Леонюку.
Таким чином по справі безперечно доведено, що винаружені 21 грудня 1959 року програма, статут та інші антирадянські документи, які приєднані до справи, як речові докази (Т. 14,а. с.4) належали організації "Об'єднання". Даючи пояснення в судовому засіданні підсудні заявили, що хоча обговорення проектів програми та статуту мало місце, але остаточне рішення про утворення контрреволюційної організації не було прийняте. Такі пояснення підсудних з'являються неспроможними і спростовуються тим, що ніхто з них не заперечував того, що після обговорення програми і статуту всі учасники нелегального зборища дали урочисту клятву на вірність виконанню завдань утвореної контрреволюційної організації. Зазначене знаходить ствердження свідками, допитаними в судовому засіданні, які були присутніми на цьому зборищі. Крім цього, ряд документів, які приєднані до справи, як речові докази, повністю викривають підсудних в тому, що вони, очолюючи контрреволюційну організацію, активно провадили в життя завдання зазначені в програмі та статуті.
Судом встановлено, що Леонюк, з'являючись організатором контрреволюційної організації "Об'єднання", і знайшовши в особі Гасюка, Христинича, Затварського і Кобилецького своїх однодумців, після утворення "Об'єднання" і обрання Гасюка керівником, який був призначений на цю посаду за його ж пропозицією, розгорнув активну роботу і в першу чергу по складанню різних антирадянських документів
* Так в тексті.
407:
і розповсюдження таких серед ув'язнених в інтинському таборі і на Україні.
Переслідуючи мету виготовлення антирадянських документів у великій кількості, Леонюк запропонував Христиничу, який в цей час був звільнений і мешкав на Україні, придбати друкарську машинку і за допомогою Затварського доставити її в місто Інту. Зазначене доручення було виконано.
Оскільки друкарська машинка не забезпечувала виготовлення антирадянських документів масовим тиражем, Леонюк виготовив підпільну друкарню, для якої мети залучив Бучковського. Після того як друкарня була устаткована* і почала друкувати різні антирадянські листівки масовим тиражем, Леонюк наприкінці 1957 року передав Багацькому, засудженому за націоналістичну діяльність по іншій справі, більш 1200 екземплярів антирадянських листівок під назвою "Колгоспнику", "Громадянине!" для розповсюдження в місті Олександрії Кіровоградської області через Булавського. На виконання завдання Леонюка Багацький передав біля 700 штук листівок Булавському, більш 50 штук листівок заховав в місті Б. Церква, а решту передав своєму родичу Шепелю. З одержаних листівок від Банацького Булавський частину розповсюдив в місті Аджамці Кіровоградської області за допомогою Оленича, Рябчуна та Слабіни. Зазначене стверджується показами Леонюка в судовому засіданні та свідка Банацького.
Таким чином, по справі безперечно доведено, що контрреволюційна організація "Об'єднання" не обмежувалася розповсюдженням антирадянських документів на території міста Інти, а розповсюджувала їх і на Україні.
Про організаторську роль Леонюка свідчить складання ним відповідного шифру з обумовленим ключем "Чортомлик" для використання цього шифру як листовного зв'язку в організаційних питаннях.
Як ідейний натхненник організації "Об'єднання" Леонюк особисто написав ряд статей антирадянського змісту, а саме: "Від авторів", "Дорога до комунізму чи на Голгофу", "КДБ і Хамелеони", "Відгомін", "Наша енциклопедія" та багато інших антирадянських документів.
Для розгорнення антирадянської діяльності на Україні Леонюк організував у Львові на квартирі Мельник Дарії конспіративний пункт зв'язку і за
*Так у тексті.
408:
згодою Гасюка переслав Христиничу через Мельник Дарію 5000 крб. для організації підпільної друкарні і зразки антирадянських документів. Будучи допитаним в судовому засіданні Леонюк визнав, що автором зазначених вище антирадянських документів був він, Леонюк також визнав, що гроші в сумі 5000 крб. та антирадянські документи під назвою "Декалог" дійсно були направлені Мельник Дарії для Христинича, заперечуючи лише ту обставину, що 5000 крб. були призначені для організації підпільної друкарні, оскільки ці гроші були вислані Христиничу як матеріальна допомога йому особисто. Зазначене пояснення Леонюка не можна визнати обгрунтованим, оскільки разом з грошима Христиничу були направлені й зразки антирадянського документу.
Гасюк, будучи обраним на нелегальному зборищі керівником контрреволюційної організації "Об'єднання" і виконуючи завдання, які були поставлені в програмі й статуті, активно виконував свої обов'язки. Так, на нелегальному зборищі, де були обговорені й прийняті програма і статут, Гасюк зачитав текст клятви після чого присутні прийняли в урочистій формі цю клятву на вірність справі контрреволюційної організації "Об'єднання". По справі також встановлено, що після обрання Гасюка керівником, він розподілив обов'язки серед решти учасників організації – Леонюка, Христинича, Затварського і Кобилецького. З показів Леонюка в судовому засіданні встановлено, що пропозицію про обрання Гасюка керівником подав він – Леонюк, а також ствердили Христинич, Затварський і Кобилецький. Не заперечував і сам Гасюк.
Про те, що Гасюк з'являвся учасником розробки спеціального шифру для підтримки організаційного зв'язку з іншими учасниками антирадянської організації, ствердили Христинич і Леонюк.
Дбаючи про забезпечення організації засобами розмноження антирадянських документів, Гасюк разом з Леонюком направили шифрований лист Христиничу про придбання друкарської машинки, паперу та іншого приладдя для друкування.
Так Гасюк допомагав Бучковському у виготовленні підпільної друкарні. Він же доручив свідку по справі Клим'юку придбати олово для відливання стереотипів та шрифту. Гасюк також вислав свідку по справі Островській 200 крб. грошей на придбання різних хімікатів для потреб друкарні. Він же дав завдання свідку Гулю виготовити рамку для набору друкарського шрифту. Про зазначене ствердили в судовому засіданні свідки Бучковський, Клим'юк і Островська.
409:
З показів Гасюка в судовому засіданні встановлено, що особисто ним були складені ряд антирадянських документів під назвою: "Світанок", "Україні з приводу сорокаріччя", "З думок колгоспника", "З вогню революції", "Окупанти пруться в космос" та інші злобні по відношенню до радянської влади документи.
Залучивши до виготовлення антирадянських документів Гуля і Джуса, за вказівками Гасюка вони надрукували значну кількість листівок під назвою "Карпати обвинувачують","12 прикмет країнського революціонера", "Українська молодь".
Про зазначене ствердили свідки Клим'юк, Гуль, а також визнав і сам Гасюк.
Гасюк також визнав, що він, маючи домовленість з Леонюком, відправив до міста Львова на конспіративний пункт для Христинича 51 примірник "Декалогу", шифрований лист і 5000 крб.
Христинич, з'являючись активним учасником контрреволюційної організації "Об'єднання" і будучи однодумцем інших підсудних по справі, як під час перебування в ув'язненні за минулу контрреволюційну діяльність, так і після звільнення з місць ув'язнення, не припинив своєї ворожої роботи, про що визнав у судовому засіданні.
Так, ще до створення "Об'єднання" Христинич займався складанням різних рефератів антирадянського змісту.
З показів інших підсудних встановлено, що Христинич був одним з учасників створення в м. Інті контрреволюційної організації.
Він же приймав також участь в розробці програми і статуту організації "Об'єднання", повністю схвалюючи завдання, що їх було визначено в цих документах.
По справі встановлено, що Христинич залучив до контрреволюційної організації Булавського, який засуджений по іншій справі.
На виконання завдання Леонюка Христинич Придбав у місті Львові друкарську машинку "Ундервуд Стандарт", кілька пачок паперу і в лютому 1957 року передав придбане Леонюку в м. Інту за допомогою Затварського. Зазначене ствердив сам Христинич, а також Леонюк, Гасюк, Затварський.
По справі також встановлено, що Христинич за завданням Леонюка організував конспіративний пункт зв'язку в м. Львові на квартирі свідка Мельник Дарії, де мав одержати 5000 крб. грошей і антирадянську літературу, переслану Леонюком і Гасюком.
410:
Про те, що гроші та література були надіслані до м. Львова ствердили Леонюк, Гасюк та свідки Клим'юк і Мельник Дарія. Затварський, з'являючись одним з учасників організації "Об'єднання" і поділяючи погляди інших підсудних по цій справі, приймав активну участь в складанні та розповсюдженні різних антирадянських документів. Так, по справі встановлено, що особисто Затварським було складено ряд рефератів, в яких пропагувалися ідеї українських буржуазних націоналістів.
Визнаючи свою належність до контрреволюційної організації "Об'єднання" Затварський показав, що жодного з рефератів він не складав. Однак заперечення ним останнього не заслуговує уваги, оскільки він викривається речовими доказами, приєднаними до справи.
Про те, що Затварський був активним учасником "Об'єднання" свідчить та обставина, що він мав завдання про встановлення зв'язку з українськими націоналістами, які знаходилися в м. Воркуті.
В судовому засіданні Затварський заперечував і цю обставину. Однак з показів свідка Данилихи, допитаної в судовому засіданні, встановлено, що Затварський дійсно приїжджав у м. Воркуту для встановлення такого зв'язку, де в присутності Водинюка та інших вів про це розмову.
З показів Затварського встановлено, що він, вилучивши в селі Стара Ропа зі схрону антирадянську націоналістичну літературу, яка зберігалася з 1948 року, привіз таку в м. Інту і була використана учасниками "Об'єднання". Затварський також визнав, що дійсно він доставив в м. Інту друкарську машинку системи "Ундервуд Стандарт", яку придбав Христинич для організації "Об'єднання". Належність Затварського до організації "Об'єднання" стверджується також і тим, що він особисто знав про місце знаходження антирадянської літератури та друкарської машинки, де за його показами й були вилучені 21 грудня 1959 року зазначені речові докази злочинної організації "Об'єднання".
Кобилецький, з'являючись учасником антирадянської організації, неодноразово приймав участь у нелегальних зборищах, де на одному з них були прийняті програма і статут та прийнята клятва на вірність виконання завдань "Об'єднання". По справі встановлено, що Кобилецький разом зі свідком Вінтонівим переписував складені Затварським різні реферати антирадянського змісту, а також і сам склав рукопис, в якому з антирадянських націоналістичних позицій виклав історичні події на Україні в 1921-1939 рр.
411:
Кобилецький також приймав участь в обговореннях на нелегальних зборищах про утворення грошового Фонду для "Об'єднання", а також мав розмови зі свідками Слив'яком і Жовтяком щодо залучення їх до антирадянської діяльності. Зазначене стверджується показами Кобилецького в судовому засіданні та показами ряду свідків, допитаних по справі.
На підставі вищенаведеного Верховний суд вважає, що пред'явлене всім підсудним обвинувачення, за виключенням застосування індивідуального терору і намагання встановити зв'язок з націоналістичними елементами поза межами Радянської України, повністю доведене, злочинні дії їх за ст. ст. 1, 9 Закону про кримінальну відповідальність задержанні злочини кваліфіковані правильно.
Переходячи до обрання міри покарання та враховуючи конкретні дії кожного з підсудних у вчинених ними злочинах, а також те, що вони повністю засудили свої вчинки і розкаялися, керуючись ст. ст. 296, 297 КПК УРСР, Верховний суд УРСР приговорив:
Леонюка Володимира Гнатовича і Гасюка Ярослава Михайловича за ст. ст. 1, 9 3акону про кримінальну відповідальність за державні злочини, з санкції ст. 1 цього закону до позбавлення волі у виправно-трудовій колонії строком на дванадцять (12) років кожного, з конфіскацією належного їм майна, без обмеження в правах.
Христинича Богдана Теофіловича за ст. ст. 1, 9 Закону про кримінальну відповідальність за державні злочини, з санкції ст. 1 цього ж Закону до позбавлення волі у виправно-трудовій колонії строком на десять (10) років з конфіскацією належного йому майна, без обмеження в правах.
Затварського Володимира Миколайовича за ст. ст. 1, 9 Закону про кримінальну відповідальність за державні злочини, з санкції ст. 1 цього ж Закону, з застосуванням ст. 37 Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, до позбавлення волі у виправно-трудовій колонії строком на вісім (8) років, з конфіскацією належного йому майна, без обмеження в правах.
Кобилецького Ярослава Володимировича за ст. ст. 1, 9 Закону про кримінальну відповідальність за державні злочини, з санкції ст. 1 цього ж Закону, з застосуванням ст. 37 Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, до позбавлення волі у виправно-трудовій колонії строком на п'ять (5) років, з конфіскацією належного йому майна, без обмеження в правах.
412:
Стягнути з засуджених Леонюка, Гасюка, Христинича, Затварського і Кобилецького на користь держави судові витрати по 1482 крб. 54 коп. з кожного.
Початок строку відбуття міри покарання рахувати:
Леонюку Володимиру Гнатовичу з 29 липня 1959 року,
Гасюку Ярославу Михайловичу з 12 січня 1960 року,
Христиничу Богдану Теофіловичу з 26 жовтня 1959 року,
Кобилецькому Ярославу Володимировичу з 1 липня 1960 року,
Затварському Володимиру Миколайовичу з 9 вересня 1959 року.
Речові докази
– антирадянські листівки та іншу антирадянську літературу залишити при справі.
Друкарську машинку системи "Ундервуд Станадарт" передати фінансовим органам для реалізації на прибуток держави. Решту речових доказів, а саме: жерстяну і скляну банки, листи сирої гуми, мішечок, рамку, фанерний ящик, два чемодани, шрифт, стереотипи, насос, залишки друкарської машинки – знищити.
Міру запобігання засудженим залишити попередню – утримання під вартою.
Вирок з'являється остаточним і до касаційного оскарження не підлягає.
Головуючий – Збаражченко.
Народні засідателі – Царик, Ярмоленко.
Архів СБУ. – Спр. П 69861. – Т. 21. – Арк. 186-194.


413:
УХВАЛА ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР ПРО ВИЗНАННЯ КЕРІВНИКА
ПІДПІЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ "ОБ'ЄДНАННЯ"ЯРОСЛАВА ГАСЮКА
ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНИМ РЕЦИДИВІСТОМ.

16 лютого 1962 р.
Таємно
Справа № 5-1-60

УХВАЛА:
16 лютого 1962 р. Верховний суд УРСР в складі:
Головуючого – Тубольця Ю. Д.,
народних засідателів – Тріщуна В. Г. і Шум М. Ф.,
при секретарі Камінській Р.Є.,
з участю пом. прокурора УРСР т. Яковлєва,
розглянувши у закритому судовому засіданні в місті Києві подання начальника 11 відділення Дубровного виправно-трудового табору МВС РРФСР про визнання ув'язненого Гасюка Ярослава Михайловича особливо небезпечним рецидивістом, – установив:
Вироком Верховного суду УРСР від 10.Х. 1960 р. Гасюк Ярослав Михайлович, 1926 року народження, уродженець м. Станіслава Станіславської області, українець, безпартійний, з середньою освітою, одружений, 2.Х. 1948 р. судимий Особливою нарадою при МДБ СРСР за антирадянську діяльність на 10 років ув'язнення, міру покарання відбув 18.VІІІ.1956р., –
засуджений за ст.ст. 1 і 9 Закону про кримінальну відповідальність за державні злочини до позбавлення волі у виправно-трудовій колонії на дванадцять (12) років з конфіскацією майна.
Гасюк засуджений за те, що він, звільнившись з місця ув'язнення після відбуття покарання за антирадянську діяльність, в липні 1956 р. очолив антирадянську організацію "Об'єднання", яка входила до банди ОУН і в своїй програмі ставила завдання повалити радянську владу та відторгнути Українську РСР від Радянського Союзу з метою утворення т.зв. "Української Самостійної Соборної Держави" (УССД).
Враховуючи, що Гасюк раніше судимий за особливо небезпечний державний злочин і судимість з нього не знята, а також те, що він вдруге засуджений за вчинення особливо небезпечних державних злочинів, Верховний суд, керуючись п. 1, ст. 26 КК. УРСР, ухвалив:
414:
Визнати Гасюка Ярослава Михайловича, 1926 року народження, особливо небезпечним рецидивістом.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає *.
Головуючий (підпис)
Народні засідателі (Два підписи)
Архів СБУ. Спр. П69861. – Т. 21.– -Арк. 237*.
*За поданням прокурору УРСР Ф.Глуха від 9.07. 1964 р. (Там само. – Арк.. 253-254). Пленум Верховного Суду УРСР 12 вересня 1964 р. скасував ухвалу від 16 лютого 1062 р. і перевів Я.Гасюка з особливого на суворий режим ув`язнення (Там само. – Арк.. 256-257)

Засканував В.Овсієнко.
Рекомендувати цей матеріал