Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

МОСЮК МИРОСЛАВ МИКАЙЛОВИЧ

12.04.2008 | Овсієнко В.В. | Інтерв`ю М.Мосюка 10.02.2001.
МОСЮК МИРОСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ (нар. 11.03. 1949, м. Володимир-Волинський Волинської обл.).
Книголюб, хімік-органік, науковець. Друкував самвидав, за що поплатився науковою кар`єрою.
Батько приховував від синів, що служив у війську УНР, що до 30-х рр. був в еміграції.
Мирослав закінчив школу у Володимирі, 1966 р. вступив в Одеський державний університет на хімічний факультет, який закінчив 1973 р. за фахом хімік-органік.
Рік учителював, відтак влаштувався у Всесоюзний селекційно-генетичний інститут. Працював у лабораторії молекулярної біології, займався електронною мікроскопією нуклеї-нових кислот. Цей новий напрямок непогано фінансувався, в лабораторії було добре обладнання. Відкривалася перспектива підготувати дисертацію.
М. послідовно розмовляв українською мовою, до чого одесити ставилися толерантно. Любив книжки, збирав, зокрема, серію "Життя славетних", українську поезію, книжки з політичної історії України. Мав вилучені з бібліотек і з продажу книжки. Перезнімав у лабора-торії книжки, які могли бути вилучені з обігу, зокрема, С.Плачинди та А.Колісниченка «Неопалима купина», "Атлас України і сумежних країн" В.Кубійовича.
На цьому ґрунті 1973 р. М. познайомився з Василем БАРЛАДЯНУ. Знайомство переросло у дружбу. Через нього мав доступ до літератури самвидаву, зокрема, читав книжки О.Солженіцина
На прохання В.БАРЛАДЯНУ вечорами передрукував на машинці в лабораторії його статтю "Таков он, советский суд", потім інші статті. Бувало, що В.БАРЛАДЯНУ сам друку-вав.
Буваючи у відрядженнях у Києві, заходив до Марії ОВДІЄНКО та її чоловіка Дмитра Обухова. Відтоді зауважив стеження за собою. Звиклий до відкритого і вільного спілкування в лабораторії, М. не звертав на те уваги. На роботі користувався довір`ям і повагою. Щоправ-да, одного разу без дозволу начальства разом з колегами скористався програмою для обраху-нку результатів експерименту – це було порушення порядку.
16.06.1976 органи КГБ вчинили обшук у В.БАРЛАДЯНУ, вилучили низку машинопи-сів, у тому числі надруковані на машинці лабораторії, в якій працював М.. Потерпілий попе-редив М. про можливі неприємності.
Пізньої осени 1976 М. по телефону запросили зайти після роботи у відділ кадрів інституту, щоб підписати якийсь документ. Він пішов, але біля корпусу інституту якийсь чоловік спитав: "Ви не Мосюк часом?" – "Так." І не зчувся, як опинився у «Волзі», затиснутий двома кагебістами.
Допит з участю «самого» генерала Куварзіна, начальника обласного управління КГБ, тривав до півночі. Слідчий Іван Олександрович Задорожний (чи Завгородній?) викликав його після роботи впродовж кількох тижнів – у КГБ на вул. Бебеля, у прокуратуру, у спецкімнату готелю "Чорне море". Домагався зізнання щодо друкування самвидаву, погрожували пору-шенням карної справи про виготовлення антирадянських документів, схиляв до співпраці з КГБ. М. намагався сперечатися про свободу слова, що зміст статей, які він друкував, не є ан-тирадянським, а лише критичним щодо існуючого ладу. Але мусив зізнатися, що таки друку-вав, адже всі друкарські машинки тоді були на обліку, відбитки кожної були в КГБ. Попри вимогу зберігати таємницю допитів, М. одразу розповів про них В.БАРЛАДЯНУ. Той сказав: "У разі чого кажи, що я до тебе приходив вечорами і сам друкував"
На роботі колеги зізнавалися, що їх викликали на допити. Доти в лабораторії всі спокійно й відверто висловлювали свої погляди, була демократична атмосфера. Тепер виникало відчуження. Так ніби мусив приховувати погану хворобу. Було таке враження, що попав під маховик системи, яка поламала хребта, розтоптала, спаплюжила людину.
На суді 27 – 29.06.1977 М. мусив виступати в ролі свідка звинувачення – свідків захисту в совєтському суді не було. Однак на домагання судді дати ідеологічну оцінку своїм діям М. відповів: "Якщо ви вважаєте, що я щось не так кажу, то я можу сісти й на ту лаву, поряд з підсудним". Його, допитавши, випровадили з зали суду.
Суд виніс "окрему ухвалу" щодо М. і надіслав її на місце роботи. Директор інституту академік Олексій Созінов провів з М. конфіденційну розмову, загалом коректну. Але мусив «реагувати»: залишив за ним його тему наукової роботи, але перевів у відділ генетики. Однак стало зрозуміло, що перспективи захистити дисертацію вже нема, у відрядження на стажу-вання, щоб підвищувати кваліфікацію в більших наукових центрах, його не посилали, зар-плата була мізерна. Усе це поглибило конфлікт у сім`ї, що призвело до розлучення. М. з кі-лькома клунками книжок перебрався в гуртожиток для аспірантів, де проживав без прописки, переходячи з місця на місце.
На роботі відчув вакуум довкола себе. Зрозумівши, що його інтелектуальна кар`єра скінчилася, що в інституті йому вже нема чого робити, М. у січні 1979 р. перейшов на завод ра-діально-свердлувальних верстатів. Причому влаштуватися на робітниче місце людині з ви-щою освітою не можна було, довелося використати зв`язки нової родини. Працював у відділі науково-технічної інформації, потім майстром у ливарному цеху, загалом 15 років.
Якось 1980 р. викликали в партком, до якого М. не мав ніякого відношення. Аж там по-руч із парторгом – колишній слідчий у чині підполковника. КГБ тоді фабрикував нову справу проти В.БАРЛАДЯНУ, потрібні були «нові матеріяли», які КГБ мав намір сфабрикувати з допомогою М.. Тут ливарник відчув свою перевагу і дав відкоша: "Ну, якщо так, то дайте ме-ні відрядження і оплачуйте його. Бо вдень я працюю, а потім відпочиваю." Від нього відче-пилися.
Далі цікавився літературою. Склалася нова сім`я.
У часи «перебудови» ходив на мітинги, але до жодних громадських і політичних організаціях не вступав. Проте, як спостережник, брав активну участь у референдумі щодо Союз-ного договору 1990 року. Працював членом дільничної виборчої комісії на виборах Президента 2004 р., брав участь у протестах проти встановлення пам`ятника Катерині ІІ 2007 р. У своєму колі відстоює незалежницькі погляди. Тішиться, що є українська держава, до постан-ня якої теж доклав зусиль.
З 1995 р. – провідний спеціаліст із лабораторної техніки у науково-технічному центрі "Екотехніка". З 200… р. – на пенсії.

Бібліоґрафія:
Інтерв'ю М.Мосюка 10 лютого 2001 року в Одесі.

Виправлення М.Мосюка від 7.04 внесені 11.04. 2008 р.
Рекомендувати цей матеріал