Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

КУЗНЄЦОВА (САВЧУК) ЄВГЕНІЯ (ЇВГА) ФЕДОРІВНА

01.10.2007 | Овсієнко В.В. | А.Русначенко. Націоналіст? - Так (про Є.Кузнєцову)
КУЗНЄЦОВА (САВЧУК) ЄВГЕНІЯ (ЇВГА) ФЕДОРІВНА (нар. 28.11. 1913, м. Шостка Сумської обл. – п. 1968 р. в Києві).
Учасниця руху шістдесятників, виготовляла і поширювали самвидав.
Народилася в багатодітній робітничій родині. 1935 закінчила хімічний технікум у м. Шостка, фах – хімік-технолог. Характер мала незалежний, рішучий. Вийшла заміж за інженера-хіміка. Одержала призначення в м. Тамбов. Відтоді 27 років жила й працювала за межами України – у Тамбові, Ленінграді, один рік у Китаї, з 1937 працювала в Москві в науково-дослідному інституті оборонної промисловості. Співавтор двох винаходів у галузі вибухівки. 1962 р. розлучилася з чоловіком і переїхала з сином у Київ, обмінявши квартиру. Два роки працювала в Інституті комунальної гігієни, рік – техніком-лаборантом на кафедрі хімічного факультету Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка.
З початку 60-х рр. К. почала активно цікавитися історією та культурою України, читала нелегальну літературу: «Історія України» М.Грушевського, «Територія Наша» В.Яворського (1919), газети Центральної Ради, книжку «Культурно-національний рух на Україні», твори В.Винниченка. Прилучилася до культурного життя Києва, брала участь у літературних та мистецьких вечорах шістдесятників.
Як людина старша і більш досвідчена, К. розуміла, що самого культурницького відродження мало. У неї визріває намір написати статтю про стан економіки України в порівнянні з іншими республіками, зокрема, РРФСР. Прагнула, як сказано у звинуваченні, «провести в статті ідею, що стан економіки України свідчить про те, що вона знаходиться в напівколоніальній залежності від Росії». К. зверталася за допомогою до знайомого економіста, але поставлені нею питання злякали фахівця своєю «забороненою» спрямованістю. К. сама зібрала багато статистичних даних, але статтю написати не встигла.
У березні 1963 р. К. була викликана на профілактичну бесіду в КГБ, де мусила пояснювати та виправдовувати своє зацікавлення національними проблемами. Мабуть, причиною виклику був напис на виборчому бюлетені, спрямований проти русифікації. Натомість К. стала ще активнішою. 1964 р. познайомилася зі співробітником інституту гідрології Василем Лобком, який організовував «Товариство поборників української культури», з інженером Олександром Мартиненком, бувала в музеї Івана Гончара. Тоді студентка-заочниця КДУ Ольга Борбот дала К. два примірники статті «З приводу процесу над Погружальським». На друкарській машинці Тараса Івановича Франка, за сприянням своєї подруги Ольги Капець (остання працювала в Інституті мовознавства і проживала в квартирі Т.Франка) К. видрукувала 36 примірників цієї статті. 30 віддала О.Мартиненкові, а решту сама роздала знайомим. К. разом з О.Дробот розмножила також статтю «1933…».
К. була талановитим агітатором: багатьох молодих людей вона заохотила спілкуватися українською мовою, ходити на літературні вечори, читати українські книжки, передплачувати газету «Літературна Україна». Посилала українські видання знайомим юнакам, призваним на військову службу. Вона вболівала за становище української мови, з багатьма говорила про русифікацію вузів, шкіл, навіть у бесіді в Міносвіти. Писала про це листи в Міносвіти, в університети.
З приходом до влади Л.Брежнєва та його прибічників Україною поповзли чутки, що викрито антирадянський «бандерівський» підпільний центр, знайдено нелегальну друкарню, вилучено зброю, іноземну валюту тощо. У кінці серпня – вересні 1965 були заарештовані кількадесят осіб української інтеліґенції, серед них 25.08 – К. Під час обшуку в неї вилучено багато самвидаву, десятки її рукописних і машинописних заміток. Очевидно, К. збиралася написати низку публіцистичних статей. Більшість цих матеріялів за постановою суду знищено як шкідливі, відомі лише їхні назви: «Як дагестанські керівники будують…», «Поет-пророк, вчитель істини, духовний вождь народів», «Смешение языков», «Що робити з інтелігенцією?», «Статистика як дзеркало суспільства», «Зачатки робітничого руху».
У справі збереглися лише три машинописні статті К.: «Уроки історії», «Націоналіст?» та «Мої роздуми» (про них знав і В.ЧОРНОВІЛ, бо згадує їх у книжці «Лихо з розуму»). У першій статті йдеться про долю України під владою Польщі та Росії. У другій – про абсурдність звичних звинувачень українців як націоналістів у російському розумінні цього слова. Авторка пише про події 1917-20 рр., антибольшевицькі селянські повстання початку 20-х рр., розкуркулення, голод і робить висновок: «Це було навмисне знищення українців». У другій частині пише про коріння «бандерівщини», про репресії в Галичині. У статті «Мої роздуми» К. дає конкретні поради, як вести національну боротьбу, і нагадує, що не можна відкладати цю боротьбу до кращих часів.
Експерти з Інституту історії партії при ЦК КПУ П.Бачинський і Л.Нагорна кваліфікували статті К. як антирадянські, націоналістичні, що, власне, було правдою.
Слідчі старанно вишукували хвороби К.: у вересні вона була піддана психіатричній експертизі і визнана осудною. Пізніше К. писала в листах, що вона завжди була фізично здоровою, але в лютому 1966 несподівано занедужала, її трусило, мучили болі – до непритомності, у голові шуміло, вона різко підупала на силі. Ймовірно, її труїли. У кінці лютого К. полегшало.
Обвинувальний висновок про звинувачення в проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ч. І ст.. 62 КК УРСР) К., інженерів Олександра Мартиненка та Іван РУСИНА (останнього К. й не знала) був підписаний 21.02. 1966. Через місяць, 21 – 25.03. 1966, вони були засуджені на закритому засіданні Київського обласного суду (суддя Мацько): К. на 4 р. таборів суворого режиму, О.Мартиненко на 3 р., І.РУСИН на 1 р. Тоді ж був засуджений на 3 р. і науковець-геофізик Микола Гринь, та Верховний Суд УРСР замінив йому ув`язнення на умовне з огляду на його прилюдне каяття та осуд колишніх однодумців.
На читання вироку, однак, допустили кількох осіб, серед них поетес Ліну КОСТЕНКО і Любов Забашту, які намагалася дещо записати, але в них ті записи відібрали. Тоді після винесення вироку Л.КОСТЕНКО кинула підсудним проліски.
Каралася К. в Мордовських таборах (спочатку в таборі ЖХ-385/17-А в сел. Озерний, потім у таборі № 6, сел. Потьма). Працювала на в`язанні сіток. Денна норма харчування – 2.420 ккал. К. відчувала нестачу харчів, особливо цукру, тяжко хворіла. У позаробочий час читала, робила виписки: «Повернуся додому з лантухом знань, жалю, докорів, любові…», – писала вона в одному листі. Однак не докоряла навіть М.Гриню. У таборі трималася твердо, незалежно, навіть різко, що спочатку викликало підозри деяких товаришок.
Посправник К., І. РУСИН, згодом написав про К.: «Її покази були достойні, нікого вона не притягнула, чим, очевидно, і розізлила репресантів, що вимагали їй п'ять років суворого режиму... Отак вона тихо, самотньо вийшла на процес, заробивши чотири роки суворого режиму. Вийшла тихо… і тихо, не довго хворіючи, пішла з життя… Не завадило б дослідити її внесок у справу національного пробудження. На жаль, у нас є ще забуті, хоч загалом їх не так уже й багато було». Історик А.Русначенко теж писав про потребу «говорити про рух через долю однієї людини, можливо, не найбільшої слави».
Відбула К. в неволі близько двох років, після чого була амністована. Вийшла на волю дуже хворою і незабаром (1968 р.) померла.

Бібліоґрафія:
Лихо з розуму. – Львів: Меморіал, 1991.— 344 с. (Перевидання: Лихо з розуму (Портрети двадцяти „злочинців”). Збірник матеріялів. Уклав Вячеслав Чорновіл. Четверте доповнене і виправлене видання. – Перша українська друкарня у Франції, 1968). – С. 175–180.
Чорновіл В. Твори: У 10-и т. – Т. 3. («Український вісник», 1970-72) / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. М.Косів. – К.: Смолоскип, 2006. – С. 120, 135, 367, 529, 536-541
Русначенко Анатолій. Націоналіст? – Так (про Є.Кузнєцову). – Розбудова держави, № 9 (38). – 1995. – С. 11 – 14.
Касьянов Георгій. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. – Київ, Либідь, 1995. – С. 47, 54.
Данилюк Ю.З., Бажан О.Г. Опозиція в Україні (друга половина 50-х – 80-і рр. ХХ ст.) . – К.: Рідний край, 2000. – С. 70, 79, 188.
Іван Русин. На Володимирській, 33. – Зона, № 5, 1993 р.. – С. 217-233.
Архів ХПГ. Інтерв'ю Івана Русина від 26.05. 1999 р.

Автор В.Овсієнко, Харківська правозахисна група. 1.10.2007 р.
Знаків 8.190.
Рекомендувати цей матеріал