Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ЛУЦИК МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ

27.07.2007 | Карасик Софія | Архів ХПГ

ЛУЦИК МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ (нар. 31.12.1921, с. Волосянка Сколівського р-ну Дрогобицької обл., Польща (нині Сколівський р-н Львівської обл.) - п. 14.04.2006 у м. Сколе Львівської обл.)

Історик, активний учасник національно-визвольного руху, в’язень польських, німецьких, угорських і радянських тюрем і таборів.

Батько Л. закінчив історико-географічний факультет Львівського університету, знав 8 мов, писав вір-ші й нариси на історичні теми. Двічі був заарештований польськими властями за український націоналізм. Весною 1941 заарештований органами НКВД і засланий у Красноярський край. Мати закінчила філфак Львівського університету, знала 6 мов, писала вірші. Л. почав писати вірші в 6 років.
У кінці червня 1939 Л. з батьком заарештовує польська охранка, але їм удається втекти. З тих пір вони на нелегальному становищі.

Коли фашистська Німеччина окупувала Польщу в 1939, Л. вступив до Української коронної армії (УКА) монархістів. З приходом у Галичину радянських військ багато хто з УКА перейшов до ОУН, але ідея проголошення монархії в Україні продовжувала впливати на діяльність ОУН, вважає Л.. Його обирають ке-рівником ОУН Сколівського повіту. Рятуючись від Червоної Армії, Л. потрапляє в Закарпаття, яке під той час було в складі Угорщини. Його тут же арештовують. Л. загрожує розстріл. Зустріч з президентом Угорщини Хорті, прихильником монархічної ідеї, рятує йому життя. Депортований Л. опиняється на німецько-радянсько-словацькому кордоні й обирає Німеччину.

За вірші антигітлерівського змісту його заарештовує гестапо і кидає в камеру смертників, але з допо-могою підпільників, які служили в охороні табору, йому вдається втекти у Краків. Тут Л. відновлює зустрічі з діячами ОУН і в 1940 повертається в рідне село. Там уже Радянська влада. Він відновлює роботу ОУН.

Восени 1941 в село вриваються фашисти і вивозять із собою до Німеччини біля 500 осіб. Л. знову в Німеччині, в Берліні.
У кінці квітня 1943 Л. приїздить у Карпати, окуповані фашистами, і тут дізнається, що після його від’їзду з Берліна гестапівці приходили його арештовувати.

Улітку 1943 Л. захистив диплом на історико-географічному факультеті Львівського університету.

Виявивши в одному селі німецький штрафний табір, Л. організував напад. Були знищені гестапівська охорона й адміністрація табору та звільнені в’язні. У серпні 1944 Л. тяжко поранений, але продовжує активно діяти.
У кінці жовтня радянські війська займають Сколе. Л. залишився в селі, де народився, і 28.10.1944 був заарештований НКВД. 29.12.1944 він засуджений військовим трибуналом за ст. 54-1"А" та 54-11 КК УРСР на 15 р. таборів і 5 р. заслання з поразкою в правах.

Л. перекидають із табору в табір, 1947 він потрапляє у Воркуту, де в’язні працювали на понад 40 шах-тах. За його активною участю на всіх шахтах були створені підпільні організації, які діяли в умовах суворої конспірації. Підпільники виготовляли ґранати, влаштовували підкопи, готували на літо 1953 року повстання, але після смерти Сталіна вся ця робота стала вже непотрібною.

Звільнений Л. 14.06.1956 постановою комісії Президії Верховної Ради СРСР з перегляду судових справ. У листопаді того ж року реабілітований.

Оселився Л. у м. Стрий Дрогобицької обл. і тут же включився в роботу з організації підпільної сітки ОУН не лише в західних областях, але й у східних, а також у тих областях, де компактно проживали українці в Росії, Білорусії, Молдавії.

З квітня 1957 вимушений був перейти на нелегальне становище і, за його словами, готував Великий Збір ОУН. Відбувся він 09.09.1957 на горі Маківка, біля села Волосянка в лісі. Л. був обраний довічним про-відником цього Великого Збору. Метою організації було повалення комуністичного однопартійного режиму.

19.11.1957 Л. знову заарештований. При обшуку в нього вилучені пістолет, гроші та вірш "О краю мій рідний", написаний улітку 1956, у якому він оплакує тяжку долю України. 19.12.1958 Дрогобицький облас-ний суд засудив Л. за ст. 54-10 та 196 (порушення режиму нагляду) КК УРСР до 8 р. позбавлення волі, з них перші 3 — тюремне ув’язнення, 5 — утримання за межами УРСР.

Утретє Л. засуджений у таборі 12.04.1961 Львівським обласним судом за ст. 56 та 64 КК УРСР до 15 р. позбавлення волі, перші 5 р. – тюремне ув’язнення. Карався у Владимирській тюрмі, потім у мордовсь-ких таборах.

Звільнений 18.11.1972. Оскільки повертатися йому в Україну було заборонено, поїхав у м. Рибниця Молдавської РСР. Там його не прописували. Від радянського паспорта відмовився і завимагав випустити йо-го в Австрію.

Тривалий час поневірявся між Україною і Молдавією, переховувався, та 31.06.1973 Л. був затриманий за звинуваченням у бродяжництві і засуджений 17.09 того ж року Рибницьким народним судом за ст. 221 ч. 1 КК УРСР до 2 р. позбавлення волі в таборі суворого режиму.
1974 визнаний психічно хворим і направлений у Дніпропетровську СПЛ.

1978 в Інституті ім. Сербського в Москві була проведена експертиза, діагноз було знято й установ-лено, що Л. ніколи не був психічно хворим. Його звільнено. Усього відбув у неволі 32 р.

Л. зустрічався з дисидентами А.Марченком і Л.БОГОРАЗ, які допомогли йому зустрітися з А.САХАРОВИМ. Сприянням О.ГІНЗБУРҐА деякий час нелеґально проживав у Тарусі. Мав стосунки з чле-нами УГГ, був затриманий під час обшуку в домі СІЧКІВ 7.08.1979. Був знайомий з О.МЕШКО, М.ГОРИНЕМ, який вмістив інформацію про нього в Інформаційному бюлетені УГГ №4.

Л. взяв підпільний церковний шлюб, який легалізував за незалежності. Син Володимир 1986, дочка Оксана 1992 і син Олег 1994 р.н. Жив у м. Сколе Львівської обл. у холодній халупі.

1991 р. Л. висувався кандидатом на Президента України, та не зібрав достатньо підписів.

Відійшов від політики і без будь-якої матеріальної підтримки збоку продовжував збирати документи з історії ОУН і матеріали ГУЛАГівського опору.

Помер 14.04. 2006 р., похований у м. Сколе.

Бібліоґрафія:

Хроника текущих событий. – Амстердам: фонд имени Герцена, 1973, вип. 1-15. – С. 290.
ХТС. – Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 39. – С. 36; ХТС. – Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 51. – С. 94, 206-208.
Вести из СССР. Т. 1. 1978-1981. – Мюнхен: Права человека. – 1978, 4-17.
Інформаційний бюлетень № 4. Листопад 1978 року. Закордонне представництво Укра-їнської Гельсінської Групи. Додаток до “Вісника репресій в Україні”, вип. 10, 1980 р. Упоряд-кувала Надія Світлична. – Нью-Йорк, 1978. – С. 10-12, 19.
Архів ХПГ: Інтерв’ю з М.Луциком 24-25.01. 2000 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1185630932&w
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група; Упорядники Є.Ю.Захаров, В.В. Овсієнко. Худож.-оформлювач Б.Ф. Бублик. Харків: Фоліо, 2001. – Т. 1. – С. 151; Т. 3. – С. 158-159, 168.
Три повстання Січків: У двох томах / Харківська правозахисна група. Редактор-упорядник В.В.Овсієнко. – Харків: Фоліо, 2003. – Т. 1.– С. 10, 80-82, 128-129, 166-167; Т. 2. – С. 168, 169.
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкеви-ча, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 389-391.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 407-410. http://archive.khpg.org/index.php?id=1185554392&w; рос.: http://archive.khpg.org/index.php?id=1113915864&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкеви-ча, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 389–391; 2-е вид.: 2012 р. – С. 437–438.

Софія Карасик, Харківська правозахисна група. 2006 р. Останнє прочитання 11.08.2016.

 

 

Рекомендувати цей матеріал