Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

СЕРГІЄНКО ОЛЕСЬ (ОЛЕКСАНДР) ФЕДОРОВИЧ

15.07.2007 | Овсієнко В.В. | За Інтерв’ю О.Сергієнка 4 і 6 січня 2000 року, закінчене 26 липня 2006.

СЕРГІЄНКО ОЛЕСЬ (ОЛЕКСАНДР) ФЕДОРОВИЧ (нар. 25.06.1932, с. Тьоткіно Глушковського р-ну Курської обл., Росія - п. 24.09.2016, м. Київ)

Учасник руху шістдесятників, громадський і політичний діяч.

З національно свідомої родини викладачів м. Дніпропетровська. Мати, МЕШКО Оксана Яківна, інженер-хімік, уродженка с. Старі Санжари на Полтавщині, з великої козацької родини, яка брала участь в опорі царському і більшовицькому режимам і фактично вся була репресована. Батько, Сергієнко Федір Федорович, економіст, з Гуляйпільського р-ну Запорізької обл., член забороненої більшовиками 1924 р. Української Комуністичної партії (боротьбистів), був ув’язнений 1924 і 1934 р., мусив еміґрувати в Тамбов. Там родина мешкала з 1936 до травня 1944 р.. Під час війни батько був призваний у діючу армію. 25.11.1941 від німецької бомби загинув 12-річний брат Олеся, Євген.

Влітку 1944 р. мати з сином Олесем повернулась у Дніпропетровськ до бабусі, а в січні 1945 вони перебралися в Київ, де батько після госпіталю й демобілізації працював фінінспектором.

Влітку 1946 р. родину розшукала осиротіла під час війни старша мамина сестра Віра Худенко – мати і дружина учасників оунівського підпілля на Рівненщині. Невдовзі її було заарештовано, а 19.02.1947 й О.МЕШКО, яка намагалась адвокатськими зусиллями спинити невблаганну каральну машину. Присуд ОСО – по 10 р. концтаборів кожній нібито за намір вчинити замах на М.Хрущова. У вересні Олесь з бабусею мав півгодинне побачення з мамою перед її етапом. Його й бабусю з жалюгідного помешкання влада викинула на вулицю.

1950 р. С. закінчив Київську школу № 92, того ж року вступив до Київського сільгоспінституту. 1951 р. поховав бабусю Марію. Жив у кімнатці, де ледве вміщалося ліжко.

1953 р. за показами товариша С. вперше притягнено МГБ в справі гуртка студентів-філологів, і тільки смерть Сталіна врятувала його від неминучого арешту.

У травні 1956 С. був викликаний у КГБ з приводу провокаційного листа з ув’язнення від шкільного товариша під назвою „Що робити?”. Після ХХ з’їзду КПРС притягти його до відповідальності не було можливості, але сесія була зірвана і він змушений був після 4-го курсу залишити навчання. Тоді ж, у червні 1956 р., повернулася з ув’язнення і була реабілітована мати. Працював інженером-механіком. Почав будувати з матір’ю хату. У грудні 1958 помер батько.

У 1963 р. С. поступив у Київський медінститут. Це був початок і розквіт руху шістдесятників, в якому С. узяв найактивнішу участь. У квітні 1965 взяв участь у дискусії гуртка української літератури в КДУ, увійшов до оргкомітету постійно діючого диспуту з питань української мови та культури, діяльність якого була припинена репресивними методами. 28.05.1966 за спробу потрапити на міський вечір пам’яті І.Франка разом з М.ХОЛОДНИМ заарештований на 15 діб. 1967 С. виключений з інституту. 22 травня 1970 р. біля пам’ятника Т.Шевченку С. закликав шанувальників поета залишитися після офіційного фестивалю, читав його вірші. С. активно розповсюджував літературу самвидаву.

1970 р. С. одружився зі Звениславою Вівчар. Син Устим народився 1971, дочка Ольга 1981 р.

З 1965 р. мати С. також включилась у рух шістдесятників, який різко радикалізувався. 1-2.06.1970 в їхньому домі було вчинено обшук у справі В.МОРОЗА, вилучено їхній архів. 7.12.1970 С. виступив на похороні вбитої художниці А.ГОРСЬКОЇ, прозоро натякаючи на винуватця – КГБ. У зв’язку з цим був звільнений з роботи.

На початку 1972 р. влада вчинила ще жорстокіший, ніж 1965 р., погром українського національного руху. У числі заарештованих 12.01.1972 був і С.. Йому, зокрема, було інкриміновано редагування трактату І.ДЗЮБИ „Інтернаціоналізм чи русифікація?”. 22-23.06.1972 С. був засуджений за ч.1 ст. 62 („антирадянська агітація і пропаганда”) на 7 р. ув’язнення та 3 р. заслання.

На початку грудня 1972 р. С. прибув етапом у пермський табір суворого режиму ВС-389/36 у сел. Кучино Чусовського р-ну. Брав участь в акціях протесту. Після кількох карцерів у березні 1973 С. ув’язнено на півроку в ПКТ. 31.12.1973 р. прямо на вахті табору С. засуджений до 3 р. тюремного ув’язнення. 20.01.1974 прибув у Владимирський централ ОД-1/ст-2. Мати розгорнула кампанію на захист сина. Вона стала членом-засновником Української Гельсінкської групи (9.11.1976), а після арешту її голови М.РУДЕНКА (5.02.1977) – керівником Групи.

У січні 1977 р. С. повернули етапом у Кучино, де він захворів на бронхіт. 11.03.1977 оперативниця з Києва в білому халаті під виглядом діагностичної реакції Манту зробила С. внутрішкірну ін’єкцію, себто в лімфоток, живої вірулентної tbc культури. У червні 1977 мати та дружина оприлюднили відозву “Рятуйте Олександра Сергієнка!”. У серпні С. лікувався в санчастині зони № 36 від тромбозу правої ноги. Серце і мозок тромб обминув хіба Божим заступництвом.

23.02.1979 С. прибув етапом на заслання в сел. Аян Хабаровського краю, на берег Охотського моря. У липні т.р. там його відвідали дружина і мама. 7.10 С. подав заяву Л.Брежнєву з вимогою випустити його з родиною за кордон для лікування. Наслідком було хіба обстеження в Хабаровській лікарні.

Тим часом тривають жорстокі переслідування його мами. 13.06.1980 р. О.МЕШКО запроторили на 75 діб у психлікарню, а 13.10 як визнану осудною заарештували. 5–7 січня 1981, з особливим цинізмом, на саме Різдво Христове, Київський міський суд виніс 76-річній жінці вирок за ст. 62 ч. 1 КК УРСР “антирадянська агітація і пропаганда”: 6 місяців ув’язнення і 5 р. заслання. Етап тривав 108 діб: привезли її 3.07.1981 в Аян до сина, поставивши їх обох перед тяжким вибором. Адже 28.03.1981 р. дружина народила дочку Олю і після пологів була хвора. Мати наказала: „Їдь, сину, додому, рятуй сім’ю”. 19.10.1981, заготувавши дров на зиму і поремонтувавши хатину, С. вскочив на останній перед закінченням навігації пароплав. Прибув у Київ 3.11.

Працював робітником на комбінаті залізобетонних виробів, у деревообробному цеху на пилорамі.

У березні 1982 р. відвідав у Хабаровську матір, яка була на обстеженні в поліклініці (відвідати її в Аяні не можна було – закрита зона). Мати повернулася в Київ 5.11.1985, вела громадську діяльність, померла 2.01.1991 р. на 86-му році життя.

1990-1991 р. С. працював у секретаріаті УРП.

У 1991 р. С. був громадським захисником заарештованого С.ХМАРИ, у зв’язку з чим і сам був 20.07.1991 звинувачений в опорі працівникам міліції з застосуванням насильства (ст. 188-1 КК УРСР). Звільнений 25.08.1991 у зв’язку зі схваленням Акта про незалежність України.

1990 р. і 1994 рр. С. балотувався до Верховної Ради від Печерського виборчого округу, перемагав на виборах, але через шахрайство влади мандата не одержував. 1990-94 був депутатом Печерської райради, працював у відділі культури. 1994 р. обраний депутатом Київради, працював у комісії з поновлення прав реабілітованих та в комісії з освіти, самоврядування та зв’язків зі ЗМІ.

1994 р., у віці 62 р., закінчив Інститут державного управління, магістр за спеціальністю "Право і політика". Працював у Комісії з поновлення прав реабілітованих у Київраді.

З 1995 р. очолював Українську Християнсько-Демократичну партію, яка 2001 року увійшла в УРП.

Співупорядник книжки своєї мами «Не відступлюся!».

Похований 28 вересня 2016 року на Байковому цвинтарі в Києві.
 

Бібліоґрафія:
І.
На межі. – Наука і суспільство, № 9-10, 2000. – Вересень. – С. 34-42. http://archive.khpg.org/index.php?id=1460818318&w

Штрихи до портрета. З виборчої програми. Програма дій. – Українське слово, №11 (2707), 1994. – 17 березня.

Інтерв’ю О.Сергієнка В.Овсієнку 4 і 6.01.2000 р., 26.07. 2006 р.

Сергієнко про Стуса. (З інтерв’ю 2000 р.) Василь Стус: Поет і Громадянин. Книга спогадів та роздумів. – Упоряд. В. Овсієнко. – К.: ТОВ «Видавництво „Кліо”», 2013. – С. 491–494. http://archive.khpg.org/index.php?id=1460826750&w

Терміну давності за такі злочини немає. // Десять років роботи комісії Київради з питань поновлення прав реабілітованих. Київ, 27-28 квітня 2001 року. – К.: Ватра, 2001. – С. 9-15.

Оксана Мешко. Не відступлюся! До 100-річчя з дня народження. / Харківська правозахисна група; Упорядкували В.В.Овсієнко та О.Ф.Сергієнко. Художник-оформлювач Б.Є.Захаров. – Харків: Фоліо, 2005. – 300 с., фотоіл. (Передмова „На грані”, с. 5 – 15).
ІІ.
Український правозахисний рух. Документи й матеріяли УГГ. – Торонто–Балтимор: “Смолоскип”, 1978. – С. 15, 16, 65, 74, 78, 90, 94, 130, 142, 170, 211-214, 229, 398, 406.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 1-27, 6-1; 1981: 1, 3, 4, 5, 11; 1982: 4-30; 1984: 11-28.
Інформаційні бюлетені УГГ. Вип.: 1978 – 1980 рр. – Торонто – Балтимор: “Смолоскип”, 1981. – С. 14, 15, 28, 48, 49, 81, 117, 124, 126, 131, 163.
Українська Гельсінкська Група. 1978 – 1982. Документи і матеріяли. Упрядкував і зредагував Осип Зінкевич. – Торонто – Балтимор: “Смолоскип”, 1983. – С. 40, 41, 467-470, 472, 481, 491, 746, 749, 754.
Світлана Синякова. Арешт по-змопівськи. – Вечірній Київ, № 138 (14253), 1991. – 22 липня.
В.Овсієнко. За ґратами Олесь Сергієнко. – Самостійна Україна, 1991, №10. – Серпень.
За ґратами Олесь Сергієнко. Хто далі?.. – Тернистий шлях (Тернопіль), 1991. – Серпень.
Касьянов Георгій. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років. – К.: Либідь, 1995. – С. 28, 86, 129, 147, 161.
Ю. Данилюк, О. Бажан. Опозиція в Україні (друга половина 50-х –80-і рр. ХХ ст.). – К.: Рідний край, 2000. – С. 31, 83, 107, 198.
Кондрацький А.А. Оксана Мешко (1905-1991) та Олесь Сергієнко; Його ж: Часопис київського політрепресанта (коротка історія Київського Товариства політв’язнів та жертв репресій (1988-1999). – К.: Стилос, 1999. – С. 56–71; 2001. – С. 63-77; 2003. – С. 60-72.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: В 4 т. / ХПГ; Упоряд. Є.Ю.Захаров; В.В.Овсієнко – Харків: Фоліо, 2001. – Т. 1. – С. 34, 114, 115; Т.2. – С. 27-28, 35, 39-40, 47, 50, 76, 11, 117, 124-125; Т. 3. – С. 29, 68, 74, 87-88, 95, 108-109, 121-122, 204; т.4. – С. 8-10, 13-15, 19, 22, 48-50, 63, 86, 142, 180, 185, 192-193.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 690–695. http://archive.khpg.org/index.php?id=1184516224
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 581–583; 2-е вид.: 2012 р., – С. 662–663.

Василь Овсієнко. Харківська правозахисна група. 21.06. 2006. Виправлення О.Сергієнка 14.08. 2006. Останнє прочитання 22.07.2016.

На знімку: Оксана Мешко з сином Олесем Сергієнком на засланні в с. Аян Хабаровського краю. 1981 р.


Рекомендувати цей матеріал