Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Загальнодемократичний рух

ВЕЛИКАНОВА ТЕТЯНА МИХАЙЛІВНА

13.07.2007 | Даніель Олександр | З матеріалів Московської Гельсінкської групи

ВЕЛИКАНОВА ТЕТЯНА МИХАЙЛІВНА (нар. 3.02.1932, Москва – п. 19.09.2002, Москва).

Програміст, математик. Член Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР. Упродовж багатьох років – організатор випуску «Хроники текущих событий».

Народилася в родині відомого радянського вченого-гідролога, з 1939 – члена-кореспондента АН СРСР. Із сімох сестер і братів Великанових майже всі тією чи іншою мірою брали участь у правозахисному русі.

В. закінчила механіко-математичний факультет МДУ (1954). Працювала вчителькою на Північному Уралі, потім, з 1957, – програмістом-математиком у Москві.

Була присутня на Красній площі 25.08.1968 під час «демонстрації сімох» (одним з учасників демонстрації був її чоловік Костянтин Бабицький), але участі в демонстрації не брала; на суді над демонстрантами виступала як свідок захисту.
Активно включилася в правозахисну діяльність після арешту чоловіка, з другої половини 1968. Підпис В. стоїть під багатьма правозахисними петиціями. У травні 1969 увійшла до складу Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР (ІГ); брала участь у складанні більшості її документів.

Активна учасниця видання «Хроники текущих событий» (ХТС); після арешту Наталії Горбаневської взяла на себе основні організаційно-розпорядчі функції – зберігання і поповнення архіву, збирання і систематизація поточних матеріалів, що надходять, пошук квартир для спільної роботи, розподіл роботи між учасниками випуску, влаштування їхніх зустрічей для спільного редагування тексту, передрук окремих рукописних матеріалів і чорнових макетів випуску, створення і розподіл “нульової закладки” (тобто 10-12 екземплярів першого машинописного тиражу випуску). В. залишалася головним організатором роботи ХТС аж до свого арешту.
Брала участь у зустрічі дисидентів в січні 1973, де внаслідок шантажу з боку КГБ було вирішено припинити видання; восени 1973 вона була одним з ініціаторів його відновлення. У травні 1974, відразу після одночасного випуску 28, 29 і 30 номерів ХТС, що урвав півторарічну паузу, В., Сергій КОВАЛЬОВ і Тетяна Ходорович письмово і відкрито заявили, що беруть на себе відповідальність за подальше поширення бюлетеня, заздалегідь відкинувши можливий шантаж третіх осіб.
30.10.1974 В. брала участь у прес-конференції на квартирі Андрія САХАРОВА, присвяченої оголошенню цієї дати Днем політв’язня в СРСР; разом із С.КОВАЛЬОВИМ доставила закордонним журналістам 33-й, спеціальний випуск ХТС, що містить тільки інформацію про політтабори і політв’язнів.
 У 1970-х квартира В. поступово стала одним з головних центрів, куди стікалася інформація про політичні переслідування з усіх кінців країни. В. брала участь у спробах Марка Поповського створити незалежне правозахисне інформаційне агентство. Вона бувала в Києві, до неї приїздили українські правозахисники, зокрема, О.МЕШКО. В. виступала на захист О.СЕРГІЄНКА, М.РУДЕНКА та О.ТИХОГО, Л.ЛУК’ЯНЕНКА, інших українців.

У 1976 звільнена з роботи; на її квартирі неодноразово проводилися обшуки. 1.11.1979 В. була арештована. Їй інкримінувалися тексти звертань ІГ в ООН, випуски ХТС, а також зв’язок із закордонними видавцями бюлетеня (на суді фігурував лист до неї від Павла ЛИТВИНОВА з Нью-Йорка). 29.08.1980 Московський міський суд присудив В. за ст. 70 ч.1 КК РСФСР 4 р. таборів суворого режиму та 5 р. заслання.

Ще до суду в Москві був організований Комітет захисту Тетяни Великанової, куди ввійшли Леонард Терновський, Олександр Лавут, Мальва Ланда та ін.

Каралася в жіночій зоні мордовського табору ЖХ-385/3-4, ст. Барашево, брала участь в акціях протесту разом з українками Раїсою РУДЕНКО, Ольгою ГЕЙКО, Оксаною ПОПОВИЧ, Іриною РАТУШИНСЬКОЮ. Наприкінці 1983 відправлена на заслання в Мангишлакську обл. (Західний Казахстан). У травні 1987, під час горбачовської кампанії помилування політв’язнів, В. було повідомлено, що вона помилувана; однак до грудня 1987 вона відмовлялася прийняти помилування і залишалася на місці заслання.

Після повернення в Москву працювала в школі, викладала математику і російську мову в молодших класах.
У своїй дисидентській діяльності В. завжди суворо дотримувалася принципу не співпрацювати з репресивними органами. Зокрема, вона відмовлялася не тільки давати змістовні покази, але й від будь-яких процесуальних дій, аж до участі в оформленні протоколів допитів – оскільки, як вона неодноразово заявляла, уся діяльність, спрямована на придушення інакомислення, апріорі незаконна. Вона – одна з небагатьох, кому вдалося послідовно витримати ці принципи під час свого слідства і суду. В. належить до найбільш шановних і авторитетних учасників правозахисного руху в СРСР.

«Т.Великанова – одна з тих людей, які в моїх очах втілюють правозахисний рух в СРСР, його моральний пафос, його чистоту і силу, його історичне значення. <…> Вона — сильного, вольового і здорового за складом розуму людина. Участь Т.Великанової у правозахисному русі відображає її глибоку внутрішню переконаність у моральній, життєвій необхідності цього» (зі «Спогадів» А.САХАРОВА).

Похована на Ново-Хованському цвинтарі в Москві.

Бібліоґрафія:
Хроника текущих событий : [Самиздат] / Ред. Т.Великанова и др. – №№ 28-30, 32-34, 35-53. – М., 1972-1979. – Анонимно.
О праве на защиту // Хроника защиты... – 1975. – № 18. – С. 8-11. – Совм. с А.Лавутом, Ю. Орловым.
Инициативная группа. 1976. – Из содерж.: Тексты, подписанные В.: С. 5-69; Биогр. справка: С. 70.
Комитет защиты Татьяны Великановой: (Информ. бюл. №1) // «Женщина и Россия». – Франкфурт-на-Майне: Посев, 1980. – С. 35-75. – (Вольное слово; Вып. 38).
Chronicle of the Women’s Camp in Mordovia, USSR / Foundation Committee Vladimir Bukovsky. – Amsterdam: Publ. Second World Press, 1985. – 44 p.
Хроника барашевской зоны / Foundation for Soviet studies. – Silver Spring (MD): Б.и., 1986. – С. 5, 7, 9, 12, 53-61, 65.
Ратушинская И. Серый – цвет надежды. – Лондон: OPI, 1989. – С. 35, 40-42, 44, 51, 54-55, 62, 64-66, 68, 88, 90, 93, 97, 108-110, 112-117, 119-120, 125-129, 139-140, 277, 286, 300, 316, 319.
Летопись, за которую платили свободой. Человек, который знал все // Экспресс-Хроника. – 1993. – 27 апр. (№ 17): фот., биогр. справка.
П. Григоренко. В подполье можно встретить только крыс... / Предисловия Григоренко А.П. и Ковалева С.А. – М.: Звенья, 1997. – С. 487-488, 557, 568, 577.
Терновский Л.Б. Тайна ИГ // Карта. – Рязань, 1999. – № 22/23. – С. 68-96.
Ковалев С.А. Полет белой вороны: Главы воспоминаний // Новое время. – 1997. – № 19. – С. 36-38; № 20. – С. 34-37.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 92–95. http://archive.khpg.org/index.php?id=1184354760
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 101; 2-е вид.: 2012 р., – С. 112. 

Олександр Даніель. З матеріалів Московської Гельсінкської групи. Переклад і додатки про Україну В.Овсієнка 17.06. 2006; 30.08. 2006. Останнє прочитання 3.08.2016.

 


Рекомендувати цей матеріал