Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

КІЧАК ІГОР ЙОСИПОВИЧ

18.11.2005 | Овсієнко В.В. | Інтерв

Нар. 12.12. 1930 р., м. Коломия Івано-Франівської обл. - п. 6.09.2014, м. Коломия)

Історик, член ОУН.

Батьки виховували К. в патріотичному дусі. Навчався в “Рідній школі”, ґімназії та середній школі № 1 у Коломиї. З 12-13 років читав книжки Д.Донцова, журнал "Ідея і чин", досконало знав "Історію України" Дмитра Дорошенка, працю Омеляна Терлецького "Визвольна боротьба українського народу”. (Ця література в родини вилучена під час обшуку 14.03 1950). Батько К. в 1941 р., за німецької окупації, доки місцева влада в Коломиї була українська, працював директором друкарні "Воля Покуття".

К. був звיязаний з підпіллям, з 25.07 1948 року мав підпільне псевдо "Сокіл”. Член ОУН з 1948 р.

1949 р. К. вступив на історичний факультет Чернівецького університету.

У жовтні 1950 р. в загиблого окружного провідника “Бориса” енкаведисти вилучили листа К. з описом березневої 1950 р. облави, вчиненої окупаційною владою в Коломиї. Хоча лист був підписаний псевдонімом "С-18", та за його змістом визначили автора. Заарештований 28.01. 1951 в Коломиї, коли приїхав на канікули після зимової сесії.

12.01. 1952 Військовий трибунал військ МГБ Станіславської області засудив К. до 25 р. увיязнення за ст. 54-1а, 54-11, 54-10 ч. 2 КК УРСР. Карався в таборах Воркути. Там з Ярославом Зваричем, Василем Палашовським і Володимиром Юрківим видавав рукописний “Бюлетень українського політвיязня”. З памיяті написав нарис з історії України, який ходив по руках (один список, зроблений іншою рукою, згодом був вилучений у Білій Церкві). 1955 р. написав велику статтю "Що таке совєцька влада?" (опублікована 1994 р. в ч. 11 ж. "Визвольний шлях" у Лондоні).

1955 р. справа К. переглянута, термін скорочено до 10 р., він переведений 1958 р. в Тайшет, де карався разом з Г.Пришляком, Д.ШУМУКОМ, М.СОРОКОЮ, П.Дужим. Заробив два роки “заліків”, тому звільнений 28.10. 1958.

У західні області України повертатися К. було заборонено. Працював у радгоспах і колгоспах Миколаївської, Дніпропетровської, Кіровоградської областей. Знаючи напамיять вірші та цілі поеми Т.Шевченка, І.Франка (зокрема, “Великі роковини” вивчив від Михайла СОРОКИ), К. читав їх селянам, переказував публіцистику і художні твори інших авторів. Написав статтю "Рік на великій Україні" (опублікована у ч. 8 ж. "Визвольний шлях" 1999 р.)  

У березні 1960 р. написав листа троюрідній сестрі, студентці Чернівецького університету Оксані Горбачевській через її маму. У тім листі К. у звיязку зі вбивством С.Бандери написав, що “великі політичні вбивства нічого не спинили і не відвернули ходи історії. Вбивства Петлюри і Коновальця нічого не спинили в українському визвольному русі”. Через необачність мами студентки лист був вилучений під час обшуку в гуртожитку. 9.04. 1960 р. К. був заарештований у м.Васильківка на Дніпропетровщині. До справи були долучені його листи до батьків 1955 р. та директорові школи Ользі Ганзині від 1957 р., а також відіслані з Воркути дві поштові відкритки з написами: "Христос воскрес! – Воскресне Україна! 1917 - 1956". 23.06. 1960 р. К. засуджений за “антирадянську агітацію і пропаганду” до 10 р. увיязнення за ст. 7, п. 2 Закону СРСР від 25.12.1958 р. “Про кримінальну відповідальність за державні злочини”.

13.08. 1960 з Києва до Дніпропетровська приїхав полковник Защітін, який запропонував засудженому К. вступати до якоїсь їхньої школи, бо, мовляв, їм потрібні такі здібні люди. Але спершу треба було дати характеристику на всіх, кого знав на Воркуті. К. категорично відмовився. 

Карався в Мордовії в таборі № 7. Спілкувався з Л.ЛУК’ЯНЕНКОМ, якому читав з памיяті “Декалог” ті інші документи ОУН. Зблизився з доктором Володимиром Горбовим.

Зі впровадженням 1962 р. режимів, переведений у табір № 10 особливого режиму, де, як особливо небезпечний рецидивіст, провів у камерах 8 років. Працював токарем. Дружив там з повстанцями Дмитром Синяком, Олексою Воденюком.

Звільнений у квітні 1970. Повернувся в Коломию до батьків. Працював електрозварювальником на заводі.

1982 р. написав статтю "Ще раз про одну загадку в нашій історії", де розглядав питання про значення і походження назв “анти” і “Троянь”. Подав її до журналу "Жовтень", але в квітні 1983 р. про неї з К. розмовляв капітан КГБ Петренко, у серпні – майор Маслій. Друга стаття, про 2500-ліття Сколотської держави, послана до “Жовтня”, теж була відхилена через втручання КГБ.

24.12 1983 увечері невідомі освітили К. обличчя і обдали хмарою стафілококів, що викликало бактеріальний шок (лжеінфаркт). Врятував К. вчасний аналіз та переливання крові. Тоді він повідомив до Лондона, щоб публікували його статті. У ч. 2 1984 р. ж. “Визвольний шлях” та в ч. 2  ж. “Авангард” (Нью-Йорк) опублікували статтю “2500-ліття Сколотської держави”, а в ч. 5 “Визвольного шляху” – “Ще раз про одну загадку в нашій історії”.

Під час відпустки в серпні 1984 р. К. до хати була підкинута оунівська література, яку він вчасно виявив. З настанням перебудови провокації припинилися.

У 1988 – 1990 рр. К. – співредактор (з Дмитром ГРИНЬКІВИМ, Тарасом МЕЛЬНИЧУКОМ і Остапом Качуром) літературно-громадського альманаху “Карби гір”, у якому редагував відділ літературної критики і публіцистики “Золоті ворота”; у 1990 –95 – співредактор (з ними ж ) газети Коломийської міськрайоної організації УРП “На переломі”; у 1995-97 – співредактор (з Ярославом Свірнюком і Галиною Дрібнюк) газети Коломийської міськрайонної організації КУНу “Воля нації”.

У 1988-94 рр. – учасник семінару з вивчення “Слова о полку Ігоревім” під керівництвом проф. Павла Охріменка в м.Суми. Опубліковані статті у збірниках матеріалів наукових конференцій з вивчення “Слова” у Сумах 1988, 1990 р. (“Троянь” – перша самоназва території сучасної України) і 1994 р. У “Слово”-знавстві запропонував арґументацію авторства князя Святослава Ольговича Рильського, встановив участь у поході малолітнього Святослава Ігоревича (на підставі Лаврентіївського літопису), час написання “Слова” в два етапи – влітку 1185 р. в половецькому полоні і дві останні частини після повернення автора з полону у вересні 1188 р. (на підставі Іпатіївського літопису), і розуміння назви Троянь як держави, що відома як антська. У листопаді 1988 р. на Пיятому Зיїзді Світового Українського Визвольного Фронту в Тороното Голова Проводу ОУН Василь Олеськів назвав Ігоря Кічака між іменами Михайла Брайчевського і Євгена Крамара як дослідників ”у великому стратегічному плані відвоювання нашої старинної історії” (“Визвольний шлях”, 1989, ч. 3, с. 314.

Автор сотень статей, опублікованих у журналах, газетах, збірниках.

К. – член Спілки політв’язнів, Братства бувших вояків ОУН-УПА. Пенсіонер з 1992 року. Жив і помер у Коломиї.

Бібліоґрафія:

І.
Що таке совєтська влада? // Визвольний шлях (Лондон), ч.11. – 1994. – С. 1283 – 1291 (Стаття написана в таборі 32-ї шахти Воркути в червні 1955 р., знайшлася в м. Стрию).
Це було 1960 року // Зона, ч.8. – 1994. – С. 70-72; Визвольний шлях (Лондон), ч.8. – 1995. – С. 70 – 72; Чорна книга України. – К., 1998. – С. 612 – 614.
Інтерв’ю з І. Кічаком 21.03. 2000 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1265450154&w

ІІ.
Віктор Грабовський. Шлях до істини // Літературна Україна, ч. 42. – 1985. – 17 жовтня.
Микола Васильчук. Словознавець з Коломиї // Вісник Коломиї, ч. 37. – 1994. – 10 серпня.
Володимир Голубченко. „Слово”-знавці. Короткий довідник. – Суми, 1998. – С. 27 – 28.
Васильчук М.М. Коломийський азбуковник. Бібліографічний словник. – Коломия: Вільний голос. – 2000. – С. 79.
Михайло Томащук. Революціонер з Коломиї // Людина і екологія, 2001. – Ч. 10.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 296–298. http://archive.khpg.org/index.php?id=1132339431
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 16.03.2004. Останнє прочитання 9.08.2016. 

Рекомендувати цей матеріал