Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

СТАСІВ-КАЛИНЕЦЬ ІРИНА ОНУФРІЇВНА

20.04.2005 | В.Каплун

СТАСІВ-КАЛИНЕЦЬ ІРИНА ОНУФРІЇВНА (нар. 06.12.1940, м. Львів – п. 31.07.2012 р., Львів)

Філолог, активістка українського національного і правозахисного руху, письменниця, громадська діячка.

С.-К. народилася в родині вірних Української Греко-Католицької Церкви, гнаної в СРСР. Батько, Стасів Онуфрій Іванович (1911 р. н.) – робітник, мати, Петик Ганна Дми-трівна (1911 р. н.) – з селянської сім’ї. Серед родичів С.-К. були люди, зв’язані з ОУН. У повоєнні роки була свідком масового вислання українців до Сибіру. З дитинства палко мріяла про незалежність України. "У школі обпльовувалося найсвятіше, а вдома все це по-шепки пояснювалося", – згадувала С.-К. згодом.

Після закінчення середньої школи два роки працювала на виробництві. Час навчан-ня на слов’янському відділі філологічного факультету Львівського університету припав на "хрущовську відлигу" (1959 – 1964). Тодішні суспільні процеси в Угорщині й Чехословач-чині збуджували думку західноукраїнського студентства.

Закінчивши університет, С.-К. працювала методистом обласного будинку народної творчості, вчителькою, бібліотекарем, викладачем української мови та літератури у Львів-ському політехнічному інституті. Публікувала вірші для дітей.

С.-К. та її чоловік Ігор КАЛИНЕЦЬ були близькими друзями таких видатних диси-дентів, як В.МОРОЗ і В.ЧОРНОВІЛ.

1970 звільнена з роботи. Згодом улаштувалася ткалею. Викладала мову та літературу в школі – на замінах.

У липні 1970 підписала протест 9 громадян Львова проти арешту В.МОРОЗА. Восе-ни того ж року разом з чоловіком надіслала петицію до прокуратури УРСР з проханням дозволити бути присутніми на судовому розгляді справи В.МОРОЗА. Написала листа Го-лові Ради міністрів СРСР О.Косиґіну від імені родичів і друзів В.МОРОЗА, листа до Вер-ховної Ради УРСР з протестом проти порушень у ході судового розгляду. У грудні 1971 підписала декларацію про створення Громадського комітету захисту Н.СТРОКАТОЇ, куди увійшли також В.ЧОРНОВІЛ, В.СТУС, Л.ТИМЧУК, П.Якір.

12.01.1972 заарештована у Львові. Під час слідства викликали на допити її учнів. Зі ста школярів, які пройшли свідками у її справі, лише двоє чи троє дали покази проти неї: читала вірші, присвячені В.ЧОРНОВОЛУ, давала читати твори В.МОРОЗА, говорила про незалежну Україну. Слідчі не змогли довести причетність С.-К. до групи В.ЧОРНОВОЛА і участь у виданні позацензурного журналу "Український вісник". У липні 1972 суд роз-глянув справу про звинувачення С.-К. та С.ШАБАТУРИ за ст. 62 ч. 1 КК УРСР (“антира-дянська агітація і пропаганда”) і засудив С.-К. до 6 р. ув’язнення в таборах суворого ре-жиму та 3 р. заслання. Через півроку такий же вирок дістав її чоловік. Їхня маленька донь-ка Звенислава (1963 р.н.) була розлучена з батьками на 9 років.

Ув’язнення С.-К. відбувала у мордовському таборі ЖХ-385/3-4 (сел. Барашево). Ра-зом з С.ШАБАТУРОЮ, Н.СВІТЛИЧНОЮ та ін. брала участь у всіх акціях жіночої політ-зони: підписала листа в прокуратуру, де табірне начальство звинувачене в тому, що пере-шкоджало святкуванню Великодня; листа Ґенеральному секретареві ООН з проханням сприяти проведенню справедливого судового розгляду в присутності представників ООН; колективного листа на підтримку А.Д.САХАРОВА; заяву на захист тяжко хворого В.СТУСА; звернення до табірної адміністрації про дозвіл внести гроші до Фонду допомо-ги жертвам чилійської хунти і послати делеґаток на з’їзд Міжнародної Демократичної Асоціації Жінок; голодівка з вимогою статусу політв’язня; відмова від тяжкої фізичної праці у зв’язку з Міжнародним роком жінок (1975); лист до Комітету прав людини ООН зі скаргою на табірні умови і проханням надіслати представника; голодівки протесту проти відмови надати побачення з ріднею та багато інших. Багато разів довелося зазнати жорс-токих репресій з боку табірних властей – ув’язнення в карцері.

Заслання відбувала разом з чоловіком у Читинській області.

З поверненням 1981 до Львова – виснажлива боротьба за прописку. Улаштуватися на роботу можна було тільки за вказівкою КГБ: довелося працювати секретарем-касиром в обласному Будинку вчителя.

Починаючи з 1987 С.-К. бере щонайактивнішу участь у пробудженні вільного культурного та громадського життя Львова. Ініціювала створення Марійського товариства, учасник руху за відродження УГКЦ. Багато публікацій у пресі. Читання публічних лекцій про Василя СТУСА. Участь у створенні Клубу молодих учених, згодом Товариства Лева. Участь у створенні й роботі групи "Євшан-зiлля", яка почала видавати незалежний куль-турологічний альманах. Участь у створенні Товариства української мови (ТУМ), "Ме-моріалу", Народного Руху України.

У листопаді 1989 р. С.-К. керувала перепохованням В.СТУСА, Ю.ЛИТВИНА і О.ТИХОГО в Києві.

З травня 1990 до травня 1992 р. С.-К. працювала начальником управління освіти ви-конкому Львівської облради. Вона провела реформу школи в напрямку українізації шкі-льної системи, зокрема, вивчення російської мови в початковій школі було знято, скоро-чено кількість російських шкіл і класів, внесено відповідні зміни в навчальні програми та ін.. С.-К. брала участь у створенні низки нових навчальних закладів (ліцеїв, ґімназій), профільної ґазети "Основа", Міжнародного центру освіти, науки й культури.

У березні 1990 С.-К. обирана депутатом Верховної Ради України від Миколаївського виборчого округу Львівської обл. (64% голосів у І турі). Входила до Народної Ради. З 1992 по 1994 працювала головою підкомісії з питань загальної освіти Комісії з питань на-родної освіти і науки.

Член консультативної ради Львівського облвиконкому з питань гуманітарної полі-тики, голова Круглого Столу керівників громадських організацій з питань освіти й куль-тури, науковий співробітник Львівського НДІ літератури ЛДУ, працює над історією слов’ян, зокрема, історії України періоду IV – XII ст. н. е., з 1998 р. викладач катедри ук-раїнської літератури Львівського національного університету ім. І.Франка. Член Науково-го товариства ім. Т.Шевченка, член комітету захисту архівів України (з 2006).

С.-К. мала титул «Героїня Світу» (США, Ротчестер, 1998), нагороджена Орденами Княгині Ольги (2000 – ІІІ ст., 2005 – ІІ ст.).

Авторка збірок: "Поезії" (Нью-Йорк, 1991), "Шлюб з полином" (Л., 1995), книжок для дітей: "Лелека і Чорна Хмара" (К., 1993), "Казки іграшкового телефону" (Л., 2001), іст. де-тективу "Вбивство тисячолітньої давності" (Л., 1997, 2005)"; монографій "Студії над "Сло-вом о полку Ігоревім" (Л., 1999, премія Воляників-Швабінських), "Загадки хрещення Ук-раїни-Руси" (2000), наукових розвідок «Близьке далеке», "Т.Шевченко і св. Августин" (2006), «Епоха гунів та її передісторія (у світлі Біблійних джерел), книг « Без заборола: статті, заяви, виступи; Попід Золоті Ворота: документи та біографічні матеріали., числен-них публіцист. статей, есеїв тощо. Чоловік, Ігор КАЛИНЕЦЬ, продовжує 8-томне видання творів С.-К.

Дочка Звенислава – проректор з виховної роботи Львівського національного університету ім. І.Франка.

Бібліоґрафія:
І.
Інтерв’ю з І. Стасів-Калинець 26.06. 2008: http://archive.khpg.org/index.php?do=search&w
Зібрання творів у 8-ми т. / упоряд. Ігор Калинець. Т. 7, кн. 1. Без заборола: статті, за-яви, виступи. – 2013. – 528 с.: іл.; Т. 7, кн. 2. – 2013. – 530 с.: іл.; Т. 8, кн. 1. Попід Золоті Ворота: документи та біографічні матеріали. – 2013. – 384 с., : іл.
ІІ.
Хроника текущих событий. Амстердам: фонд имени Герцена, 1972, вип. 16-27. – С. 354, 473.
ХТС. Нью-Йорк: Хроника, 1973, вип. 28-31.— С. 24, 84; 1974, вип. 32.— С. 87; 1975, вип. 33.— С. 18, 19, вип. 34.— С. 31; 1976, вип. 39.— С. 68; 1977, вип. 42.— С. 37; вип. 43.— 14, 19, 23; вип. 45.— С. 35, 36, 51; 1978, вип. 47.— С. 101-102, 118; вип. 48.— С. 55, 56, 71; 1979, вип. 51— С.65, 95.
Український вісник. Вип. VI. Париж-Балтимор: Смолоскип, 1971.— С. 32, 43, 48.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 7-28, 10-13; 1981: 1, 2, 5-79, 6, 7, 11; 1985: 10-28, 1-52.
Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 12, 23-24 (перше вид. 1984 р.)
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 23, 86, 88, 113, 115, 122, 126, 127, 129.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 142, 154, 190, 291.
Українська поезія під судом КГБ: Кримінальні справи Ірини та Ігоря Калинців / Упоряд. Ю.Д.Зайцев. – Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 2003. – 572 с.
Захаров Борис. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956 – 1987). / Харків-ська правозахисна група. – Харків: Фоліо, 2003. – С. 12, 16, 36, 79, 84, 96 – 97, 105.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Євро-пи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна гру-па; „Права людини”, 2006. – C. 747–749. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113999256
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 266–277; 2-е вид.: 2012 р., – С. 305–307.

Володимир Каплун. Харківська правозахисна група. 20.04.2005. Останнє прочитання 24.07.2016.

.

Рекомендувати цей матеріал