Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

СОКУЛЬСЬКИЙ ІВАН ГРИГОРОВИЧ

20.04.2005 | В.Овсієнко

СОКУЛЬСЬКИЙ ІВАН ГРИГОРОВИЧ (нар. 13.07.1940, х. Червоноярський Си-нельниківського р-ну, Дніпропетровської обл. – п. 22.06.1992, м. Дніпропетровськ.)

Поет, правозахисник, член Української Гельсінкської групи (УГГ), редактор журналу «Пороги».

Влітку 1941 батько пішов добровольцем на фронт і в лютому 1944 пропав безвісти. Мати, Надія Гривнак, пережила сина, померла 6.02.2002.

Іван 1947-54 рр. навчався в Михайлівській семирічці, 1957 р. закінчив Синельни-ківську СШ № 3. Працював токарем, слюсарем.
1962-64 С. навчався на філологічному факультеті Львівського університету, з III курсу перевівся в Дніпропетровський університет. 13.05.1965 виключений з лукавим фо-рмулюванням "за недостойну поведінку", насправді за звинуваченнями у „націоналізмі”. У Львові брав участь у роботі Клубу творчої молоді, у Дніпропетровську – в студії „Гарт”.

Працював у багатотиражних газетах „Приорільська правда”, „Червоний гірник”, "Енергетик", але і звідти його "попросили" з політичних мотивів. Працював на заводах Дніпропетровська, на шахтах Львівсько-Волинського вугільного басейну, пожежником, матросом річкового флоту. Писав вірші.

Заарештований 14.06.1969 як автор "Листа творчої молоді Дніпропетровська" на захист роману О.Гончара "Собор" і проти русифікації краю. Інкримінували С. також розповсюдження самвидаву („Виступ П.Григоренка на захист кримських татар”, стаття акад. Аганбеняна „Сучасний стан радянської економіки” та ін.), написання віршів "Воли", "Ностальгія", "Святослав" та ін. Під час слідства С. заявив „явку з повинною” і власнору-чно описав, як створювався „Лист...” та виготовлявся самвидав. Було обшукано багато помешкань і допитано багато людей. Попри це, 27.01.1970 засуджений Дніпропетровсь-ким облсудом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР і ст. 41 ч. 1 КК УРСР (“антирадянська агітація і про-паганда”) на 4,5 р. таборів. У цій же справі Микола КУЛЬЧИНСЬКИЙ засуджений на 2,5 р. за ст. 187-І, Віктор САВЧЕНКО покараний умовно двома роками з відтермінуванням на 3 р.

Покарання С. відбував у мордовських таборах, з кінця 1971 – у Владимирському централі, у тюремному психбараці. Неодноразово сидів у карцерах. Дружив з Я.ЛЕСІВИМ, М.ГОРБАЛЕМ, Л.ГОРОХІВСЬКИМ, П.ЗАЛИВАХОЮ та ін., брав участь в акціях протесту. Звільнений 14.12.1973.

З кінця 1973 С. жив у Дніпропетровську. 5.08.1974 одружився Орисею Лесів, сест-рою Я.ЛЕСІВА. Працював робітником на різних підприємствах та установах, звідки його час від часу звільняли. Працював як літератор. У відповідь на чергову хвилю арештів пра-возахисників, зокрема, близьких друзів М.ГОРБАЛЯ, Я.ЛЕСІВА, П.РОЗУМНОГО, С. у жовтні 1979 вступив в Українську Гельсінкську Групу. У березні 1980 офіційно попе-реджений відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 25.12.1972, а вже че-рез місяць, 11.04.1980, С. заарештований органами КГБ. На захист його виступив Г.ПРИХОДЬКО, і був теж заарештований 01.07.1980.

С. інкримінували як наклепницькі, в основному, його вірші, навіть ті, за які він уже був покараний у 1969, наприклад, "Ностальгія". У всіх віршах суд вбачав наклепи на ра-дянський державний і суспільний лад, зокрема, на становище України в складі СРСР, від-сутність демократичних свобод, жалюгідне становище української мови і культури. У половині випадків твердження С. про те, що в тому чи тому вірші нема наклепів, бо описані події стосуються минулого, суд відкидав без будь-яких доказів, бо, бачте, С. "постійно, з метою завуалювати антирадянський зміст вірша, вдається до алеґорій, інакомовлень і так приховує під конкретними образами інші поняття."

У більшості випадків суд навіть не намагався доводити розповсюдження інкримі-нованих документів, указуючи на те, що вони зберігалися в С. до дня вилучення під час обшуку. У жодному з епізодів не доведена мета підриву ладу, хоч опис кожного почина-ється словами "з метою підриву й ослаблення радянської влади". Родичів С. на суді не бу-ло, бо їм повідомили про суд уже після його закінчення. Ніхто з друзів С. не був виклика-ний як свідок. С. і Г.ПРИХОДЬКО відмовилися від призначених адвокатів. Суд не прийняв відмови, і обидва підсудні на знак протесту оголосили голодівку, тримали її впродовж усього процесу. Через 4 дні захисник С. сам відмовився від участі в справі. Винними себе не визнали і відмовилися давати покази. Останнє слово С. виголошував 6 годин. Обидва засуджені Дніпропетровським облсудом 7–13.01.1981 за ст. 62 ч. 2 КК УРСР на 10 р. позбавлення волі (перші 5 — у тюрмі, решта — в таборі особливого режиму) і 5 р. заслання. Визнані особливо небезпечними рецидивістами.

З 22.05.1981 С. відбував покарання в Чистопольській тюрмі (Татарія). У кінці жо-втня сім’я одержала його листи зразу за півроку. 9.11 у С. вилучені всі рукописи: 62 уч-нівські зошити, 567 аркушів, 2 зошити виписок зі справи, 200 с. літературознавчих дослі-джень, 2 зошити віршів. С. посилав листи О.Гончару, П.Загребельному, В.Терешковій з проханням захистити його інтелектуальну власність – усе без результатів.

У лютому – серпні 1983 С. возили етапом у Дніпропетровськ з метою „профілакти-ки”, наслідком чого в обласній газеті „Зоря” від 12.06 з’явилося сфабриковане журналіс-том-кагебістом Леонідом Гамольським інтерв’ю під назвою „Прозріння”. „Моїх слів там нема”, – писав С. у листі від 15.08. Він добивався спростування наклепу, у зв’язку з чим був утретє заарештований Нижньокамською прокуратурою 03.04.1985, за 9 днів до закін-чення тюремного терміну ув’язнення. За сфабрикованим звинуваченням, ніби за бійку з В.КАЛИНИЧЕНКОМ, якої насправді не було, засуджений Чистопольським міськсудом за ст. 206, ч. 2 КК РРФСР ("злісне хуліганство і порушення тюремного режиму") на 3 р. з приєднанням їх до невідбутого терміну. Пережив інфаркт.

17.10.1985 прибув у відділення особливого режиму табору ВС-389/36-1 (сел. Ку-чино Пермської обл.). Понад 100 діб провів там у ШІЗО (штрафний ізолятор) за відмову від роботи та інші "порушення режиму". У 1987 переведений на 1 р. в одиночку, позбав-лений права на передачі. 08.12.1987 у зв’язку з ліквідацією того табору переведений у та-бір ВС-389/35. У квітні 1988 перейшов на статус політв’язня, 50 діб карався в ШІЗО за написання листів на ім’я Ґенерального Прокурора СРСР.

13.07.1988 дружини політв’язнів М.ГОРБАЛЯ Ольга Стокотельна та С. – Орися Сокульська почали естафетну голодівку за їх звільнення. Їх підтримали десятки людей – членів Українського Культурологічного клубу. 02.08.1988 С. звільнений у зв’язку з ви-мушеним курсом М.Горбачова на ліквідацію політичних таборів.

У січні 1989 С. включається в громадське і політичне життя, вступив в Українську асоціацію незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ), видавав 9 номерів журналу "Пороги". С. один із засновників місцевих організацій Товариства української мови ім. Т.Шевченка, "Меморіал", Народний Рух України, створював і очолював обласні орга-нізації Української Гельсінкської Спілки, Української Республіканської партії. 20.05.1991 С. був жорстоко побитий аґентами КГБ в Дніпропетровську під час пікетуван-ня на підтримку незалежности України, що призвело до значного погіршення здоров’я.

22.06.1992 С. помер, похований у м. Придніпровське.

Посмертно вийшли книги віршів С. "Владар каменю", "Означення волi", які підготувала до друку вдова Орися, двотомник листів видала дочка Марія. С. 1995 посмертно прийнятий у Спілку письменників України.

Посмертно 8.11.2006 нагороджений орденом «За мужність» І ступеня; 10.02.2010 – орденом Свободи. З 2016 р. у м. Дніпро є вулиця Івана Сокульського.

Бібліоґрафія
I.
Лист творчої молоді м. Дніпропетровська // Чорновіл В. Твори: У 10-и т. – Т. 3. («Український вісник», 1970-72) / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. М.Косів. – К.: Смолоскип, 2006. – С. 87-99. http://archive.khpg.org/index.php?id=1205789631&w
За право бути українцем // Визвольний шлях) Лондон), 1980. – Кн. 12; Те ж: Укра-їнська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли. — Торонто—Балтимор: Смолоскип, 1983. — С. 709-714; Те ж: Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. Харків: Фоліо, 2001. Упорядники Є.Ю.Захаров та В.В. Овсієнко. – Т. 4. – 101-104.
Владар каменю.— К.: Український письменник, 1992. – С. 96 с.
Означення волi: вибрані поезії. Упор. О.В.Сокульська. – Дніпропетровськ: Січ, 1997. – 352.
Листи до Марієчки: Вибране листування (1981—1987). Упор. О.Сокульська. — Дніпропетровськ: Січ, 2000, — 87 с.; Те ж: К.: Смолоскип, 2000. – 92 с.
Листи на світанку: Кн. 1. Епістолярна спадщина 1980 – 1982 років, документи, фо-тографії. Укладач М.І.Сокульська. – Дніпропетровськ: Січ, 2001. – 517 с.; Кн. 2, 1983 – 1988 рр., 2002. – 507 с.
Пороги: Літературно-мистецький і громадсько-політичний самвидав ний журнал: Вибране / Упор. Раїса Лиша, Юрій Вівташ, Орися Сокульська. – К.: Смолоскип., 2009. – 624 с.
II.
Судовий процес у Дніпропетровську // Чорновіл В. Твори: У 10-и т. – Т. 3. («Укра-їнський вісник», 1970-72) / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. М.Косів. – К.: Смолос-кип, 2006. – С. 169 – 173; Там же: М.Плахотнюк. За ними – правда (Відповідь наклепни-кам). – С. 173-187. Див. також: С. 21, 55, 87-99, 169-202, 252, 350-351, 369, 567-568, 630, 774, 880-881.
Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли. — Торонто—Балтимор: Смолоскип, 1983. — С. 11, 17, 61, 576, 707-714.
Вести из СССР. Т. 1. 1978-1981. — Мюнхен: Права человека.— 1981, 7-10; Т. 2. 1982-1984.— Мюнхен: Права человека.— 1982, 1-16, 10-7, 13-4; 1984, 7-19; Т. 3. 1985-1986.— Мюнхен: Права человека. — 1985, 20-24.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: – 1980: 8-1, 8-2, 8-12, 10-6; 1981: 1, 2, 3, 4, 5. 12; 1982 1-17, 7/8-1; 1984: 4-17; 1985: 4-17, 5-22, 10-4.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1983, вип. 63.— С. 79.
Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 21, 31.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 84, 170, 171.
Українська Гельсінкська група. До 20-річчя створення.— К.: УРП, 1996.— С. 24.
М.Горбаль. Лицар. Страдник. Поет // Народна газета, № 24 (305). – 1997. – Червень.
Вахтанґ Кіпіані. Я владар каменю. Ось тут мої пороги... // Україна молода, 1997. – 24 червня.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 156, 173.
Інтерв’ю Сокульських 5.04.2001 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1271416604&w
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Докумен-ти і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. Харків: Фоліо, 2001. Упорядники Є.Ю.Захаров та В.В. Овсієнко. – Т. 1. – С. 20, 31, 33, 38, 130, 154-156; Т.4. – 81, 101-104, 136, 198, 221, 240.
Володимир Платонов. „Якщо ти сам собі не в’язниця…” – Дзеркало тижня, № 12 і 13 (387 і 288), 2002. – 29 березня і 6 квітня.
Михайло Скорик. Зима. Сповідь про пережите. – К.: Вид-во „Правда Ярославичів”, 2002. – С. 69-101, 109-127, 137-138, 146, 164, 168, 350.
Мандрівки життя. Інтерв’ю з Петром Павловичем Розумним 11, 13 грудня 1998 ро-ку, 29 квітня і 25 листопада 2001 року. // Кур’єр Кривбасу, № 196. – 2006. – С. 194–222; № 197. – 2006. – С. 142-171; № 198. – 2006. – С. 123-152. (Про Сокульського: № 198, с. 123-132).
Володимир Платонов. Іван Сокульський: «Любити свій край – не злочин» (Розду-ми, навіяні ювілеєм поета) // Наше місто, № 95 (3186). – 2010. – 13 липня. – С. 4.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 731–735. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113997845
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зін-кевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 612–614; 2-е вид.: 2012 р., – С. 695–697.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 20.04.2005. Суттєво доповнив 29-31.07. 2006; останнє прочитання 23.07.2016.

Рекомендувати цей матеріал