Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

СИМЧИЧ МИРОСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ

20.04.2005 | В.Каплун

СИМЧИЧ МИРОСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ (нар. 05.01.1923, с. Березів Вижній Косівського р-ну Івано-Франківської обл.)

Командир Березівської сотні УПА, У радянських тюрмах і таборах провів 32 роки, 6 місяців і 3 доби – 11.775 діб.

Рід Симчичів зі шляхетного кореня часів короля Данила. Діди С. були опришки, дя-дько Г. Голинський – сотник Українських січових стрільців. З дитинства С. мріяв „стати козаком і вигнати всіх чужинців з України”.

1941 на власні очі бачив жертви, замучені “червоними", що відступали. Того ж року вступив у молодіжну організацію ОУН. 1941 закінчив восьмирічну школу, у березні 1944 – Коломийський архітектурний технікум. 20.10.1943 вступив в УПА (тоді ще УНС – Україн-ська національна самооборона), у лавах якої під псевдонімом «Кривоніс» воював до грудня 1948. У 1944 закінчив старшинську школу зі званням чотового. Брав участь у рейді проти «винищувальних загонів», вивіз в Угорщину 16 поранених бійців. У січні 1945 С. на чолі Березівської сотні розгромив каральну групу енкаведистів ґенерал-майора С.Дергачова, яка прямувала до с. Космач – «бандерівської столиці». Загинуло 405 карателів, у т.ч. ґенерал, який перед тим, 18.05.1944, депортував кримських татар. Цей бій С. називає своїм «корон-ним боєм з московськими імперіалістами». У цьому бою С. був поранений у праву руку. Переборов ґанґрену і поворотний тиф. Навесні 1946 наново сформував Березівську сотню. 1947 сотня здійснила Буковинський рейд, громлячи окупантів. 4.12.1948, під час снігопаду, С. обходив криївки сотні. Сніг перестав падати, і С. з товаришем мусив затриматися в хаті, де їх оточили енкаведисти. Бій тривав до ночі. Друг Чернець був смертельно поранений, С. задихнувся в диму і непритомним був заарештований.

Витримав три місяці тортур. Було, що 7 діб лежав непритомний, але нікого не видав. 13.03.1949 засуджений Станіславським Військовим трибуналом до 25 р. позбавлення волі і 5 р. поразки в правах. У листопаді 1949 був уже на Колимі. За зиму в зоні на золотих копа-льнях з 1200 в'язнів 500 вимерло з голоду. С. урятувався тим, що був вивезений у Магадан на дослідство за «нововиявленими обставинами». Тоді строку не додали. Етапували в пос. Мяунджа на будівництво електростанції. Там згуртував політв'язнів проти сваволі «блат-них». Оперуповноважений Воронцов спровокував сутичку і сфабрикував справу про "на-ціоналістичне угруповання". Вісьмом, у т.ч. С., 7.12.1953 додали по 10 р. за ст. 59, п.3 і п.16. Далі 25-літній термін відраховувався з цього дня.

Рік С. тримали в БУРі, де він організував страйк, за що був переведений у тюрму, відтак у 3-ю зону, пос. Широкий. 1954 р. брав участь у повстанні, за що дістав 5 р. тюрем-ного ув'язнення. Карався в Магадані та в м. Єлець Липецької обл., де 1956 р. комісія Вер-ховної Ра ди скоротила термін до 10 р. та змінила режим на табірний. Потрапив у 19-й та-бір на Тайшеті, де начальство керувало з допомогою карних. Політв'язні спалили їхній ба-рак, нікого не випустивши живим. Оскільки свідків не знайшлося, то С. у числі 40 переве-ли в 307-у зону особливого режиму. Тут більшість політв'язнів відмовилася працювати. Зона голодна, зате була можливість спілкуватися з українською інтеліґенцією – доктором Володимиром Горбовим, Михайлом СОРОКОЮ, Петром Дужим та ін. Навесні 1960 С. етапований у Мордовію в табори суворого режиму, та в кінці 1961 як неодноразово судже-ний С. знову на рік був переведений на камерне утримання. Звільнився з 11-го табору 7.12.1963, відбувши 15 р.

Маючи заборону проживати в західних областях, поїхав у Запоріжжя. Два місяці но-чував на вокзалі, доки прописався і влаштувався муляром на заводі «Запоріжсталь». Одру-жився з Раїсою Мороз, 1965 р. народився син Ігор, 1971 – Мирослав.

У ході кампанії «Ніхто не забутий, ніщо не забуте» С. був заарештований Івано-Франківським КГБ 28.01.1968 за т.зв. "нововиявленими обставинами". Ціль була примуси-ти взяти на себе чужі вчинки і виступити з публічним каяттям. С. просидів в одиничці 25 міс. і 13 діб. Йому було висунуто звинувачення за 42 епізодами. Усі звинувачення С. спрос-тував: обласний суд не брався його судити, не санкціонували справу ні республіканський суд, ні Верховний, ні Прокуратура СРСР. Нарешті на клопотання обласного КГБ Верховна Рада СРСР 20.01.1970 скасувала постанову своєї комісії від 1956 р. про скорочення терміну, і С. мав досиджувати 25 р., рахуючи від суду 1953 р., тобто ще 15 р.

2 р. С. тримали в таборі ЖХ-385/19 у Мордовії, відтак у таборі ВС-389/35, на ст. Всехсвятська Пермської обл. Працював токарем, слюсарем. Дружив з В.МАРЧЕНКОМ, спілкувався з Є.ПРОНЮКОМ, І.СВІТЛИЧНИМ, Є.СВЕРСТЮКОМ, І.КАЛИНЦЕМ та ін. 1976 С. звертався до Комісії прав людини ООН, що згідно з міжнародним правом його термін має бути скорочений до 15 р.. Хоч у кінці 1977 С. уже відбув 25 р., наглядова комісія відмовилася подати його справу на подальший розгляд, бо він "не став на шлях вправ-лення". На вимоги писати листи російською мовою С. відповідав, що не писав і не буде писати російською. Після тригодинної розмови з С. працівник Пермського УВТУ полков-ник Карпов сказав йому: "Я бачу, вас не перевиховали за 27 років, і я за це більше не берусь. Залишайтеся зі своїми переконаннями". Натомість у 1979 р. С. перевели решту 5 р. доси-джувати в кримінальній зоні № 20 Пермської обл.. С. подав заяву в МВС і в КГБ з прохан-ням або перевести його назад до 35-го табору, або в Запорізьку обл., оскільки в новому та-борі для його здоров’я умови надто тяжкі, і дружині важко до нього добиратися. Зокрема, він писав: "За 27 років ув’язнення я повністю втратив здоров’я. За 8 років Колими цинга знищила всі зуби". Його перевели в Запорізьку область.

16.12.1980 С. черговий раз кинули на 15 діб у ШІЗО "за невиконання норми виробі-тку". З цього приводу тоді вже політзасланець В.МАРЧЕНКО вдарив телеґраму прокуро-рові УРСР Глуху з пропозицією притягти до відповідальності начальника ВТУ ЯЯ-310/88 Запорізької обл. Григоренка. "С. потребує медичної допомоги, понад два місяці сім’я не має від нього листів, дружина двічі їздила до табору і просила показати їй чоловіка (вона сум-нівається, що він у цьому таборі)”. На що Григоренко відповів: "У нас не звіринець. Не знаю, чому він не хоче вам писати".

06.06.1981 дружина С. Раїса Мороз звернулася з заявою до Ґенерального Прокурора СРСР, що в ВТУ ЯЯ-310/88 Запорізької обл., куди перевели її чоловіка з політичного табо-ру, в оперчастину викликають співробітників і вимагають від них показів про антирадян-ські висловлювання С. "Мій чоловік старий і немічний, ніякої шкоди владі і ладові він уже неспроможний завдати просто через фізичну слабкість. Тому я звертаюся до Вас із про-ханням втрутитися, зупинити цю сфабриковану справу і надати можливість моєму чоло-вікові вийти на волю після 30 років ув’язнення, які закінчуються 30.10.1982, і жити разом з сім’єю". Опубліковане звернення дружини С. у журналі "Визвольний шлях", книга 5, тра-вень 1982.

22.01.1982 в Запоріжжі в помешканні дружини С. за її відсутности був проведений таємний обшук. Упродовж півтори години невідомі щось робили в квартирі. Міліція, яку викликали сусіди, відмовилася будь до чого вдатися.

1979-80 рр. в журналах Західної Німеччини, Канади і США було опубліковано декі-лька листів-заяв С., надісланих туди Валерієм МАРЧЕНКОМ. У зв'язку з цим у день, коли мав звільнитися, 30.10.1982, С. був звинувачений у «зведенні наклепів на радянський дер-жавний і суспільний лад» (ст. 187-І КК УРСР) та засуджений ще на 2,5 р. Відбував їх у За-поріжжі, на інвалідній зоні в Луганській обл., у 45-й зоні на Дніпропетровщині. Незадовго перед звільненням С. підклали два ножі під подушку і кинули на 12 діб до холодного кар-церу, де були вибиті вікна. Сили зігрітися вже не було – останні дні С. лежав на цементній підлозі. З карцеру його винесли. Через кілька днів, 30.04.1985, дружина Раїса привезла його додому.
Усього С. відбув у неволі 32 роки, 6 місяців і 3 доби – 11.775 діб.

Ще рік перебував під адміністративним наглядом. Очолював Братство вояків УПА та Запорізьку кошову управу. 1996 р. влада м. Коломиї Івано-Франківської обл. надала С. помешкання. Нині очолює Коломийське міськрайонне Братство вояків УПА. Почесний громадянин м. Коломия і м. Львів. Веде велику просвітницьку і виховну роботу.

26.11. 2005 нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня, 21.08.2015 – орденом Свободи. У Коломиї 2008 р. споруджено пам’ятник українському повстанцю, прообразом якого став сотник Кривоніс – Мирослав Симчич. Він головний персонаж книжки М. Андрусяка «Брати грому». Режисер Олександр Рябокрис зняв фільм «Війна Мирослава Симчича».

Бібліоґрафія:
І.
З вогню та в полум'я. Інтерв'ю з повстанцем Мирославом Симчичем. Записав В. Ов-сієнко 8 і 9 лют. та 20 бер. 2000 р. в м. Коломия… // Сучасність, 2002, ч. 2 (490), с. 132-148; ч. 3 (491), с. 57-80. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121371877&w
Сотенний УПА Мирослав Симчич: Між повстанцями і червоними партизанами не-має ніякого антагонізму. – Україна молода. – 2003. – 30 липня.
ІІ.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 42.— С. 44, 54; 1978, вип. 48.— С. 60; 1979, вип. 52.— С. 36; вип. 53.— С. 86; вип. 54.—С. 65; 1980, вип. 56.— С. 111; 1981, вип. 60.— С. 85; вип. 61.— С. 77; 1982, вип. 62.— С. 150
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 3-16, 4-8; 1981: 3, 4, 7-15, 8; 1982: 2-44, 5-16, 6-19.
Вести из СССР. Т. 2. 1982-1984.— Мюнхен: Права человека.— 1982, 12-30; 1983, 3-2, 6-2.
В.Марченко. Раз 15, два 15!!! // Його ж: Листи до матері з неволі. – К.: Фундація ім. Олега Ольжича. – 1996. – С. 366–373.
Михайло Андрусяк. Брати грому. Художньо-документальна повість. Коломия: Ви-давничо-поліграфічне товариство “Вік”, 2001. – 800 с.
Микола Васильчук. Побратані громом. – Україна молода. – 2002. – 12 січня.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Євро-пи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 663–667. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113996538
До 80-річчя з дня народження Івана Світличного. – Луганськ: Глобус», 2010. – 340 с.
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінке-вича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 586–587; 2-е вид.: 2012 р., – С. 667–668.

Володимир Каплун, Василь Овсієнко. Харківcька правозахисна група. 9.05.2002. Останнє прочитання 21.06.2016.

Рекомендувати цей матеріал