категорії   

РУДЕНКО МИКОЛА ДАНИЛОВИЧ

19.04.2005
автор: І.Рапп. В.Овсієнко.
РУДЕНКО МИКОЛА ДАНИЛОВИЧ
РУДЕНКО МИКОЛА ДАНИЛОВИЧ
РУДЕНКО МИКОЛА ДАНИЛОВИЧ

РУДЕНКО МИКОЛА ДАНИЛОВИЧ (нар. 19.12.1920 р., с Юр’ївка Луганської обл. – п. 1.04.2004, м. Київ)

Письменник, поет, філософ, правозахисник, засновник Української Гельсінкської групи (УГГ), Герой України.

Народився в родині шахтаря. Рано залишився без батька, який загинув у шахті 1927 р. Сім’я, в якій було троє дітей, вирішила господарювати на землі і вже через рік розжилася на коня, корову, пару волів. Усі тяжко працювали, але через рік усе довелося здати в колгосп, куди пішла працювати й мати. Назавжди запам’ятався Миколі голод 1933. Восьми літ через травму перестав бачити на ліве око.

Складати вірші Микола Руденко почав у дитинстві, їх друкували піонерські газети, він був переможцем конкурсу і стипендіатом Наркомосу, завдяки чому в 1939 вступив на філологічний факультет Київського університету. Провчився всього два місяці. В партію вступив ще після закінчення школи, на шахті, де раніше працював батько. У 1939 призваний до війська (приховав, що не бачить на ліве око). 4.10.1941 в перших же боях під Ленінградом тяжко поранений розри-вною кулею, яка роздробила кістки таза і хребта. Лікувався рік. Лікарі не сподівалися, що Р. буде ходити. Ходити він зміг, і навіть був призначений політруком прифронтового госпіталю. Наго-роджений орденами Червоної зірки, Вітчизняної війни І ступеня, шістьма медалями. Демобілізу-вавшись у 1946, Р. в університет не повернувся, бо не міг сидіти. Після виходу в 1947 р. збірки віршів “З походу” прийнятий у Спілку письменників України. Працював відповідальним секре-тарем видавництва “Радянський письменник”, був редактором журналу “Дніпро”, секретарем парткому СПУ, членом Київського міськкому КПУ.

Р. – автор багатьох збірок поезії, романів і повістей, зокрема, “Вітер в обличчя” (1955), “Остання шабля” (1959), “Орлова балка” (1970-і) фантастичних романів “Чарівний бумеранг” (1966), “Слідами космічної катастрофи” (1962), поеми “Хрест” (1976, про голод 1933 р.).

Уперше Р. виступив проти існуючих порядків у 1949, коли під виглядом критики “космопо-літів” громили та нищили єврейських письменників. Щоб їх судити, від Р. як секретаря партко-му СПУ вимагали негативних характеристик, а він, чоловік м’який і доброзичливий, твердо відмовлявся давати їх, що, однак, на долі приречених не позначилося. Але Р. з 1950 р. вже не займав ніяких посад, добровільно позбувшись таким чином усіх привілеїв радянського істебліш-менту. “Довго я залишався дуже партійним, – сказав пізніше Р. в одному інтерв’ю. – Довго я залишався з глибокою вірою у велику справу комуністичної партії, був вірним сталінцем, багато написав присвячених вождю віршів, була навіть поема про Сталіна”.

Страшним потрясінням стало для нього розвінчання на ХХ з’їзді КПРС “культу особи Сталі-на”. Прийшла думка, що справа не в самому Сталіні, якщо параноїк і садист міг стільки років очолювати партію і державу. Значить, учення, яке лягло в основу держави, в чомусь неправиль-не. Штудіювання “Капіталу” переконало Руденка в тому, що вчення Карла Маркса помилкове в самій своїй основі – у розумінні теорії додаткової вартости. Вона створюється не надексплуата-цією робітника, а сонячною енерґією (фотосинтез), поєднаною з працею селянина і його худоби на землі. Своє бачення цієї проблеми Руденко виклав у філософських працях “Економічні моно-логи”, яка з’явилася в самвидаві в 1975 р., і “Енерґія проґресу”, у романі “Формула Сонця”.

1974 р. за критику марксизму Р. виключений з КПРС, 1975 – з СПУ. Мусив продати маши-ну, дачу, влаштувався нічним сторожем.
На початку 70-х Р. включився в роботу на захист прав людини, в тому числі національних. Мав тісні стосунки з московськими дисидентами, був членом радянського відділення “Міжна-родної амністії”. 18.04.1975 року був заарештований за правозахисну діяльність, але ще під час слідства у зв’язку з 30-річчям перемоги амністований як учасник війни.

Коли Р. домагався відновлення пенсії як інвалід війни, його в лютому – березні 1976 р. шах-райським чином примусово піддали психіатричній експертизі. Тільки завдяки порядності лікарів його не запроторили в психіатричку.

Після консультацій з Петром ГРИГОРЕНКОМ, Оксаною МЕШКО, Олесем БЕРДНИКОМ, Левком ЛУК’ЯНЕНКОМ, Іваном КАНДИБОЮ, Олексою ТИХИМ, Миколою МАТУСЕВИЧЕМ, Мирославом МАРИНОВИЧЕМ, Ніною СТРОКАТОЮ 9.11.1976 року на квартирі Олександра ГІНЗБУРҐА в Москві Р. провів прес-конференцію для іноземних журналістів, де оголосив про створення Української Громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод. Того ж вечора квартира Р. на другому поверсі в Пущі-Водиці під Києвом була закидана цеглою. Оксана МЕШКО, яка ночувала в квартирі разом з дружиною Р. Раїсою РУДЕНКО, була поранена в плече. Так КГБ “відсалютував” на честь створення УГГ. Скоро були опубліковані її Декларація і Меморандум №1, у розділі “Типові порушення прав людини” були дані про голод 1933 р., про репресії 30-х років, знищення УПА, репресії проти шістдесятників, список політичних таборів і українських полів’язнів.

23-24.12.1976 у Руденків був проведений обшук, під час якого підкинули 39 доларів США. 5.02.1977 року Р. заарештований у Києві й етапований літаком у СІЗО м. Донецька, де було порушено справу проти нього і О.ТИХОГО. (Дозвіл на арешт лідерів Московської, Української і Литовської Гельсінкських груп Юрія ОРЛОВА, Р. і Томаса Венцлови дало Політбюро ЦК КПРС на клопотання Ґенерального прокурора СРСР Романа Руденка та Голови КГБ Юрія Андропова).

Суд відбувся 23.06–1.07.1977 в “ленінській кімнаті” контори “Змішторгу” в м. Дружківка Донецької обл., на що “були процесуальні підстави” – О.ТИХИЙ народився і жив поблизу. З контори зняли вивіску. Допитаних свідків у залі не залишали. Одним зі свідків звинувачення у справі виступав професор Ілля Стебун, якого Р. колись захищав від звинувачень у “космополіти-змі”.

Р. був засуджений на 7 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР. Публіцистичні статті, художні твори, усні висловлювання Р. кваліфіковані як наклепницькі. Суд обмежився тільки констатацією цього. Наприклад, з приводу “Енерґії проґресу” у вироці сказа-но, що праця “має ворожий характер, у ній наведені вигадки, які паплюжать радянський дер-жавний і суспільний лад”. У ній Р. “робить спробу зганьбити революційні завоювання радянсько-го народу і його авангарду – комуністів”. “У своїх художніх творах Руденко, виходячи з ворожих націоналістичних позицій, вустами виведених ним персонажів зводить наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад”. Нема у вироці й доказів, що Р. ставив за мету підірвати радянський лад.

Спеціальним розпорядженням Головліту УРСР у 1978 були вилучені з обігу (бібліотек і тор-гівлі) всі твори Р. — усього 17 назв.
Р. відбував покарання в мордовському таборі ЖХ-385/19 (пос. Лєсной) і ЖХ-385/3 (пос. Ба-рашево). Спочатку як інваліда війни 2-ї групи Р. не залучали до тяжкої фізичної праці. Але після того, як він на побаченні передав на волю через дружину Раїсу РУДЕНКО свої вірші, його у вересні 1981 р. етапували в ВС-389/36, що в сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.

5.05.1978 Раїса РУДЕНКО провела демонстрацію біля бібліотеки ім. Леніна в Москві, три-маючи в руках гасло: “Звільніть мого чоловіка, інваліда війни М. Руденка!”. За активну діяль-ність в УГГ і захист чоловіка 15.08.1981 вона теж була заарештована і засуджена за ст. 62 ч. 1 КК УРСР на 5 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання. Утримували її в жіночій зоні ЖХ-385/3 в сел. Барашево в Мордовії.
За участь у страйках в’язнів, зривання нашивок з прізвищем, відмову від роботи Р. часто ки-дали штрафний ізолятор (ШІЗО) і приміщення камерного типу (ПКТ). Начальник табору сказав: “Ви втратили право називатися інвалідом війни 2-ї групи”. Змінивши групу інвалідности на 3-ю, адміністрація послала Р. на тяжку роботу.

5.03.1984 Р. відправлений етапом на заслання в с. Майма Горно-Алтайської АО, куди через три роки, після відбуття строку, привезли дружину Раїсу. Звільнені вони з заслання грудні 1987, але виявилося, що повертатися нікуди: київську квартиру після арешту дружини влада конфіску-вала. Руденки виїздять у кінці 1987 року у Німеччину, потім у США. Р. працює на радіостанціях “Свобода” і “Голос Америки”. 1988 позбавлений радянського громадянства. Очолив Зарубіжне представництво Української Гелькінкської Групи, потім Української Гельсінкської Спілки.

1988 р. Філадельфійський освітньо-науковий центр визнав Р. “Українцем року” – за непохи-тну стійкість в обороні національних прав українського народу і його культури. Член ПЕН-клубу. 1990 обраний Дійсним членом Української Вільної Академії Наук (США). Лауреат літера-турної премії Українського фонду культури ім. В.Винниченка 1990 р.

У вересні 1990 Р. повернувся в Київ. Відновлений у громадянстві, реабілітований.

1991 р. осліп і на праве око, але через півроку йому відкрилося ліве, яке не бачило 63 роки.

1993 р. за роман “Орлова балка” Р. присуджена Державна премія ім. Т.Шевченка в галузі лі-тератури. 1996 за великий вклад у розвиток української літератури і за правозахисну діяльність Р. нагороджений орденом “За заслуги” III ступеня; 19.11.2000 р. у зв’язку з 80-річчям йому присвоєно звання “Герой України”.

Р. був членом Етичної комісії Української Республіканської партії. З 1997 – член Республі-канської Християнської партії.

1998 р. вийшли головні праці життя Р. – книги “Найбільше диво – життя. Спогади” та “Ене-ргія прогресу. Нариси з фізичної економії”, 2001 р. – «Гносис і сучасність (Архітектура Всесві-ту)”. За його ініціативою українські науковці, прихильники цілісного вчення про людину, природу і космос, створили 3.03.1999 громадську організацію – Наукове товариство імені Сергія Подолинського – для розвитку й поширення фізичної економії та запровадження її у суспільні відносини. Р. був Почесним його Головою.

Похований на Байковому кладовищі.

Бібліоґрафія:
I.
Інтерв’ю 1.11.1996 про створення УГГ: http://archive.khpg.org/index.php?id=1383042150&w
Найбільше диво — життя. Спогади. Київ–Едмонтон–Торонто: Таксон, 1998.— С. 559.
Енергія прогресу. – Київ: Молодь, 1998.— 528 с.; Те ж. – Вид. друге, доповнене. – Тернопіль: Джура, 2005. – 412 с.
Гносис і сучасність (Архітектура Всесвіту). Тернопіль: Джура, 2001. – 248 с.
Вибране. Вірші та поеми (1936–2992) / Упорядкування, передмова і післямова Талалая Л.М. – К.: Дніпро, 2004. – 800 с., фотопортр. (Серія „Бібліотека Шевченківського комітету”).
Енерґія проґресу. Ґносис і сучасність. Метафізична поема. Публіцистика. Поема. – К.: Жур-наліст України. – 2008. – 716 с.
Энергия прогресса. Очерки по физической экономии. Пер. с укр. / Микола Руденко. – К.: Михайлюта А.А., 2010. – 544 с.
«Найбільше диво — життя». Спогади. – К.: ТОВ «Видавництво „Кліо”», 2013. – 696 с., іл..
Енерґія проґресу. Вибрані праці з економії, філософії і космології. / Упоряд. Р.А. Руденко. – К.: ТОВ «Видавництво „Кліо”», – 2015. 680 с.
ІІ.
Хроника текущих событий (ХТС). — Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 39.— С. 77; вип. 42.— С. 21-22; вип. 43.— С. 44, 45, 52, 86-87; 1977, вип. 44.— C. 5, 6, 17-20, 28, 111, 112-114, 117-119, 122, 125; вип. 45.— С. 21-22, 24, 59, 60, 65, 90; вип. 47.— С. 96, 126, 127, 130, 131, 139, 146, 149, 154; 1978, вип. 48.— С. 19-20, 22, 54, 57, 72, 75, 94, 167; вип. 49.— С. 20, 25, 95; вип. 50.— С. 78; вип. 51.— С. 15, 17, 19, 55, 56-57, 106, 173; 1979, вип. 52.— С. 114, 131, 132; вип. 53.— С. 69, 70, 72, 157; вип. 54.— С. 57, 58, 134; вип. 55.— С. 7, 8, 26; 1980, вип. 56.— С. 16, 141; вип. 57.— С. 59; вип. 58.— С. 74; вип. 60.— С. 81; 1981, вип. 61.— С. 73, 99; вип. 62. — С. 29, 62, 63, 71, 144; вип. 63.
Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли.— Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1983.— 998 с. – За покажчиком.
Український правозахисний рух.— Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1978. – 478 с. – За пока-жчиком.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 1-22, 5-22, 7-23, 9-25, 10-21; 1981: 1, 2, 3, 4, 5, 8, 10, 11, 12; 1982: 2-19, 2-23, 3-13, 4-11, 4-13, 4-33, 6-26, 7/8-19; 1984: 1, 2-45, 3-13, 4-29, 5-15, 5-39. 5-40. 5-41, 5-42, 6-18, 6-29, 10-18; 1985: 2-49, 4-24, 6-16, 6-27, 6-30, 7/8-1, 9-37, 10-22, 10-41.
Інформаційні бюлетені Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод.— Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1981, випуски 1978-1980 рр.— С. 10, 15, 22, 25, 36, 40, 47, 71, 72, 74-77, 79, 105, 110, 116, 128, 170.
М.Хейфец. Українські силуети.— Нью-Йорк: Сучасність, 1983.— С. 153-179 (рос. і укр. мовами; Також: Поле відчаю й надії. Альманах. – К.: 1994. – С. 273-295; М.Хейфец. Избранное. В трех томах. – ХПГ. – Харьков: Фолио, 2000. – Т. 3. – С. 107–123; Хейфец М. Р. Українські силуети; вступ. Ст. Б. Є. Захарова; ГО «Харківська правозахисна група». – Харків: ТОВ «Видавництво права людини, 2015. – 328 с.
Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР.— Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 27, 29, 30, 256.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980 рр.— К.: Либідь, 1995.— С. 59, 137, 160-163, 173.
Українська Гельсінкська група. До 20-ліття створення.— К.: УРП, 1996. – С. 22, 29-32.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 210-212, 218, 219, 223, 245, 262.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матері-али. В 4 томах. Упорядники Є.Ю. Захаров, В.В. Овсієнко. Харківська правозахисна група. Харків: Фоліо, 2001. – За покажчиком.
Шевчук Володимир. Заповіти, на які чекає світ / Літературна Україна, № 36 (5224). – 2007. – 20 вересня.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 627–632. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113938027
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінке-вича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 543–546; 2-е вид.: 2012 р., – С. 620–623.

Ірина Рапп, Харківська правозахисна група. 19.04.2005. Доповнив Василь Овсієнко. Останнє прочитання 21.07.2016.

 

5.04. 2004. Київ. Байкове кладовище. Після похорону Миколи Даниловича РУДЕНКА сфотоґрафувалися колишні політвיязні: Микола Горбаль, Василь Лісовий, Левко Лукיяненко, Мирослав Маринович, Раїса Руденко, Євген Сверстюк, Семен Струць, Олесь Шевченко, Євген Пронюк, Микола Плахотнюк, Генріх Алтунян, Григорій Куценко, Василь Овсієнко, Олесь Сергієнко, Микола Матусевич. Присів - Віктор Ющенко. Фото В.Овсієнка. Знімала Надія Лукיяненко.