Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Загальнодемократичний рух

РАТУШИНСЬКА ІРИНА БОРИСІВНА

19.04.2005 | С.Карасик | РАТУШИНСЬКА

 

 

 

(нар. 04.03.1954, Одеса)

Письменниця, правозахисниця.

ати вчителька, батько інженер. Р. закінчила фізичний факультет Одеського університету.

Конфлікти розпочалися в школі, у зв’язку надмірною політизацією. Р. надокучили атеїстичні проповіді.

Знайомство з КДБ розпочалося в студентські роки: Р. запропонували працювати в групі інформаторів, які спеціалізувалися на контактах з іноземцями. Р. відмовилася. Її попередили, що на кар’єрі фізика вона може поставити хрест.

Багато читала, познайомилася з самвидавом, дещо передрукувала з забороненої тоді літератури. "Архіпелаг ГУЛАГ" стал підручником, а його девіз "Не вір. Не бійся. Не проси" став і її девізом у спілкуванні з КДБ.

Педагогіку довелося поміняти на репетиторство. Учнів, яких готувала до вступу в університет, викликали в КГБ, як дорослих, на "інтимні" розмови.

Зі своїм майбутнім чоловіком Ігорем Геращенком Р. була знайома з дитинства, батьки дружили сім’ями. Вони були справжніми друзями, ділилися думками, захопленнями. Повінчалися в 1979.

Р. з чоловіком підтримували активні контакти з московськими і ленінградськими правозахисниками та самвидавськими авторами. Опублікували в самвидавській періодиці низку статей і правозахисних документів, не приховуючи свого авторства. Обоє вперше були піддані адміністративному арешту 10.12.81 за участь у демонстрації на захист прав людини в Москві, біля пам’ятника Пушкіну. Вірші й оповідання Р. ходили в самвидаві з 1973. Принципом Р. була повна відкритість літературної і правозахисної діяльності.

1981 подружжя відіслало заяву до Президії Верховної Ради УРСР з проханням "скористатися правом законодавчої ініціативи в питаннях загальносоюзного законодавства СРСР — і запропонувати Верховній Раді СРСР ввести додаткову статтю до глави 6 Конституції СРСР такого змісту: "Громадянин СРСР має право виїхати на постійне проживання за межі СРСР". Своє прохання мотивували посиланням на Пакт про громадянські й політичні права і ст. 4, 29 Конституції СРСР.

У зв’язку з цією заявою Р. та її чоловіка викликали в КДБ, погрожували, пропонували підписати попередження про кримінальну відповідальність. Вони відмовилися.

Р. заарештували 17 вересня 1982. Їй інкримінували 6 віршів різних років, факти публікацій за кордоном, зберігання самвидавської літератури і правозахисну діяльність, зокрема, звернення до радянського уряду з протестом проти заслання А.Д.САХАРОВА. Саме вірші стали одним із доказів антирадянської агітації і пропаганди: "у них вона зводить наклеп на радянський державний і суспільний лад, зокрема, вона твердить, що наша країна ніби є "убогою", "плодить вірнопідданих і холопів" та що "в ній начебто існує терор проти інакодумства" (з вироку). Засуджена за ст. 62 ч. 1 КК УРСР і ст. 70, ч. 1 КК РРФСР. Вирок — 7 р. таборів і 5 р. заслання. Так у свої 29 років вона стала наймолодошою в зоні для жінок-політв’язнів. Йосиф БРОДСЬКИЙ у статті, присвяченій творчості Р., писав: "Політичне судочинство злочинне само собою. Засудження поета — є злочин не просто кримінальний, а перш за все антропологічний. Це злочин проти мови, проти того, чим людина відрізняється від тварини".

Покарання відбувала в Мордовії, сел. Барашево Теньгушовського р-ну, уст. ЖХ-385/3-4. Разом зі співтабірницями підписала звернення до урядів західних країн "На захист розтоптаних прав". На початку вересня 1983 р. в жіночій політзоні оголошено голодівку. З 24 вересня голодуючих почали годувати примусово. Р. під час примусового годування дістала струс мозку. Табірна лікарка В.А.Жиркова-Волкова відмовилася її лікувати. З 7 до 23 грудня 1983 і з 30 січня 1984 Р. перебувала в ШІЗО (штрафний ізолятор), де захворіла запаленням легень. Її поклали в табірну лікарню, призначили лікування, але лікарі відмовилися сказати, які ліки їй призначили. Попри тяжкий стан, ускладнений хворобою нирок, вона відмовилася їх приймати.

Рух на захист Р. розгорнувся в усьому світі. "Міжнародна Амністія" добивалася її звільнення, міжнародний ПЕН-клуб, членом якого Р. є з 1983, надіслав спеціальну заяву Радянському урядові з вимогою звільнити її.

У серпні 1986 Р. етапована до Києва. За день до зустрічі М.Горбачова і Р.Рейґана в Рейк’явіку, а саме 09.10.86, ґенерал КДБ Є.Марчук відвіз Р. додому: звільнена за спеціальним указом А.Громико. Не вірилося. Заповідь "Не вір. Не бійся. Не проси" діяла на рівні підсвідомості. Додому привезли хвору, виснажену. Після табірних лікарів Р. утратила віру в рідну медицину і почала домагатися виїзду на лікування в Англію. Пізніше, під час міжнародного фестивалю поезії в Голландії, якраз перед виступом, їй повідомили по телефону, що вони з чоловіком позбавлені радянського громадянства.

Після виїзду з СРСР Р. разом з чоловіком немало поїздила по світу, ведучи кампанію на захист радянських політв’язнів. Професією Р. на Заході стала літературна діяльність. Вона — лауреат 5 міжнародних премій за вірші і прозу. Її книги опубліковані в 15 країнах. Р. автор книги "Серый — цвет надежды" ("Сірий — колір надії"), яка дістала визнання в усьому світі. Щороку англійській королеві дарують 30 найкращих книг із різних країн, різними мовами — серед них і ця книга. Вона видана у 18 країнах, а в Швеції та Фінляндії визнана бестселлером № 1. Книга присвячена життю єдиної в Союзі політичної зони для жінок.

У 37 років Р. народила синів-двійнят. 1991 їй повернули громадянство. 1992 реабілітована. До 1998 Р. з чоловіком і дітьми жила в Лондоні, а в грудні 1998 вони переїхали до Москви.



Бібліоґрафія:

I.

И.Ратушинская. Серый — цвет надежды. Великобритания: Hodder & Stoughton, 1987.

И.Ратушинская. Серый — цвет надежды. К.: Жизнь и компьютер, 1994.

И.Ратушинская. Откуда что берется. Великобритания: Hodder & Stoughton, 1990.

И.Ратушинская. Стихи. К.: ВПТО Киноцентр, 1993.

З облоги ночі. К.: Український письменник, 1993. С. 299-325.

І.Ратушинська. Нестандартний генерал КДБ. - Газ. „День“, №168 (705), 14.09. 1999.

И.Ратушинская. „Серый - цвет надежды. Глава первая“. - Газ. „Независимость“, № 292 (15106) - 29.09 1999; также: Спецвыпуск, №292 (15111) - 04.10. 1999.

II.

Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1981, вип. 60.— С. 77.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1982.— С. 117.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1983.— С. 94-95, 148-149, 237, 243.

Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінкської групи.— Нью-Йорк, 1984, 4-16, 6-13, 7/8-20, 10-13.

Вести из СССР. Т. 2. 1982-1984.— Мюнхен: Права человека.— 1982, 7-2, 12-1, 13-2, 14/15-3, 18-8, 19-19, 22-4, 22-17; 1984, 16-18, 16-19, 23-19, 24-26.

Вести из СССР. Т. 3. 1985-1986.— Мюнхен: Права человека.— 1986, 1/2-17, 7/8-14.

Т. Малькова. Мати й мачуха, благослови... // Україна, 1992, № 9.— С. 18-21.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правоза-хисна група; „Права людини”, 2006. – C. 599–602. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113937177

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 529–530; 2-е вид.: 2012 р., – С. 603–604.

Софія Карасик. Харківська правозахисна група.19.04.2005. Останнє прочитання 20.07.2016.

 

 

 

Рекомендувати цей матеріал