Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ПЛЮЩ ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ

19.04.2005 | Є.Захаров


ПЛЮЩ ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ (нар. 26.04.1939, м. Нарин, Киргизія. – п. 4.06.2015, Франція)

Математик, кібернетик. Відомий публіцист, літературознавець, правозахисник, член Ініціативної групи захисту прав людини, член Закордонного представництва У-раїнської Гельсінкської групи.

Народився П. в робітничій сім’ї. На самому початку Другої світової війни батько П. пішов на фронт і не повернувся. Коли лікарі виявили в П. кістковий туберкульоз, сім’я переїхала до Одеси. 5 років лікувався в туберкульозному санаторії.
У 1956 П. закінчив школу зі срібною медаллю, вступив на фізико-математичний факу-льтет Одеського держуніверситету, де провчився 3 курси. Перервав навчання і рік працю-вав сільським учителем. Навчання продовжив у Київському університеті, закінчив меха-ніко-математичний факультет (1962). До 1968 працював в Інституті кібернетики Академії наук УРСР на посаді інженера-математика за фахом біо- і психокібернетика.

1964, після усунення М. Хрущова, П. пише листа в ЦК КПРС, де висловлює свої пог-ляди на демократизацію в СРСР. З 1966 починає писати статті для самвидаву. Це були статті про природу радянської держави, її ідеологію та з національних проблем в СРСР. П., як і багато хто з дисидентів його покоління, був за переконаннями марксистом і вірив у "соціалізм з людським обличчям".

Брав активну участь в українському національно-демократичному русі шістдесятників. П. був зв’язковою ланкою між українським, московським, кримсько-татарським, єв-рейським правозахисними рухами. Він знайомив москвичів з українським самвидавом, перекладав його російською мовою і возив самвидавські статті і книги з Москви до Києва.

У липні 1968 П. звільнений з роботи у зв’язку з протестами проти порушення прав лю-дини. Почав збирати інформацію про порушення прав людини в Україні і передавати її в "Хронику текущих событий" та в "Український вісник". У 1968 підписав петиції на захист демонстрантів на Красній площі. У травні 1969 П. вдалося влаштуватися на тимча-сову роботу брошурувальником. Скоро звільнений за те, що підписав листа до ООН. У травні 1969 став членом Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР (ІГ). 20.05.1969 підписав перший лист ІГ про її створення, згодом, 26.11.1969, – про репресії проти членів групи, у травні 1970 – в АПН і аґентство Рейтер з розповіддю про ІГ, 26.11.1971 – 5-му міжнародному Конґресу психіатрів з закликом виступити проти вико-ристання психіатрії в СРСР у каральних цілях.

15.01.1972 після декількох обшуків П. заарештований, звинувачений за ч. І ст. 62 КК УРСР у проведенні антирадянської агітації і пропаганди. 29.01.1973 Київський обласний суд, який відбувся без участі П., визнав його неосудним. 05.07.1973 суд направив П. на примусове лікування в Дніпропетровську спецпсихлікарню з діагнозом "млявотічна ши-зофренія". Одразу після постанови суду почалася широка міжнародна кампанія на захист П. і Юрія Шихановича. Був створений комітет на їх захист, з часом перетворений на Між-народний Комітет математиків. Він видавав спеціальні бюлетені про становище П. Вели-чезну роль у цьому русі, в одержанні і передачі з України за кордон інформації відіграла дружина П., Тетяна Житникова, яка вела безперервну боротьбу за свого чоловіка, писала численні звернення і листи.

03.06.1974 медична комісія продовжила термін лікування. Влітку того ж року Міжна-родний конґрес математиків у Ванкувері виступає з заявою про негайне звільнення П.. 1975 Тетяна Ходорович збирає матеріали і в самвидаві публікує книгу "Історія хвороби Леоніда Плюща". 23.10.1975 на захист П. в Парижі відбувся великий мітинг математиків, фізиків, психіатрів, при підтримці Міжнародної Амністії і профспілок. Ця кампанія мала велике значення для розуміння міжнародним співтовариством ролі каральної психіатрії в СРСР.
У січні 1976 П. був видворений з СРСР і з тих пір жив у Франції. Західні психіатри ви-знали його здоровим.

1976 П. пише автобіоґрафічну книгу "На карнавалі історії", яка була перевидана бага-тьма мовами в багатьох країнах світу.
У січні 1977 П. на прохання М. РУДЕНКА стає закордонним представником Україн-ської Гельсінкської Групи, потім членом Закордонного Представництва УГГ (Н. СВІ-ТЛИЧНА, П. ГРИГОРЕНКО, згодом М. РУДЕНКО, Р. МОРОЗ та ін.), з 1988 – Українсь-кої Гельсінкської Спілки. Бере участь у різних міжнародних акціях і організаціях на за-хист прав людини в СРСР та інших тоталітарних країнах. До кінця 70-х П. позбувається ілюзій щодо можливості "доброго" соціалізму і стає переконаним антикомуністом. Бере участь у діяльності Інтернаціоналу Опору і в Українсько-Єврейському товаристві, яке бо-реться з українофобією й антисемітизмом.

З початком Афганської війни і посилення режиму в ГУЛАГу разом з П. ГРИГОРЕН-КОМ, В. Буковським, В. Максимовим та ін. стоїть на позиції твердої тактики – Захід по-винен поставити ультиматимум: або СРСР виконує свої зобов’язання в галузі прав люди-ни, або Гельсінкські угоди скасовуються. Закордонне Представництво разом зі Світо-вим Конґресом Вільних Українців, Інтернаціоналом Опору та ін. правозахисними органі-заціями проводило міжнародні громадські конференції з перевірки дотримання Гельсінк-ських угод, паралельні Міждержавним (Бєлград, Мадрид, Відень).

Інтереси П. поступово зміщуються від політики до культурології й літературознавства. В українській редакції радіо „Свобода” П. вів цикл передач „На межі культури”. П. — член об’єднання українських письменників "Слово", член редколегії журналу „Сучас-ність” (Нью-Йорк), дійсний член Наукового товариство ім. Т.Шевченка, автор моноґрафії “Екзод Тараса Шевченка. Навколо “Москалевої криниці”. Це ориґінальне психолого-семіотичне дослідження двох редакцій поеми "Москалева криниця", методологічно близь-ке до тартуської структуралістської школи та відомих студій М.М. Бахтіна.

З початком демократичних змін в СРСР П. майже цілком присвячує себе літературі.

У 1990-х П. приїздив в Україну, був учасником Установчого з’їзду УГС (29-30.04.1990), Конґресу національних меншин (Одеса, 1991), Конґресу колишніх по-літв’язнів у Києві (листопад 1994).

П. — автор аналітичних статей про творчість Т.Шевченка, М.Хвильового, В.Барки, Б.-І.Антонича, П.Тичини, В.СТУСА, М.РУДЕНКА, О.Довженка, О.Галича, опублікованих в українських, французьких і російських виданнях. У зв’язку з набуттям Україною незалеж-ності публікує французькою книжку „Україна: Даєш Європу!”, в якому розповідає про іс-торію боротьби українського народу за незалежність. Автор документально-аналітичного відеофільму "З Малоросії в Україну" (1991) і статей про становище й перспективи україн-ської культури. В альманасі L’Intraquille аналізує соціальні, політичні, національні, ідеоло-гічні та психологічні причини Голодомору 1932-33 рр.

Видавництво „Факт” розпочало 4-томне видання „Вибраного” П.

8.11.2006 нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.

Жив і помер у Франції.

Бібліоґрафія:

На карнавалі історії.— Сучасність, 1978; У карнавалі історії: Свідчення. – К.: Факт, 2002. – 632 с., іл.
На карнавале истории. – Лондон: ОРІ, 1979. – 710 с.
L.Ploush. NY: Harcourt brace jovanovich, 1979.
Вбивство поета Василя Стуса. http://exlibris.org.ua/stus/r21.html
Екзод Тараса Шевченка. Навколо “Москалевої криниці”. – Едмонтон: Кан. ін-т. укр. студій, 1986; Екзод Тараса Шевченка: Навколо «Москалевої криниці»: Дванадцять статтів. – Передм. Ю.Шевельова. – К.: Факт, 2001. – 384 с., іл.
Ми наймити в абстрактної химери. // Україна.— 1990.— № 29.— С. 18–20.
Його таємниця, або «Прекрасна ложа Хвильового. – К.: Факт, 2006 – 872 с.
II.
История болезни Леонида Плюща / Сост. и комм. Тодорович Т. – М.: Самиздат, 1974 (Амстердам: Фонд Герцена, 1974. (серия „Библиотека Самиздата”, вып. 5); Лондон: Hurst, Париж: Ed. Seuil, 1976. – 1975 р.; Вена, б/и, 1976.
ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 28-31.— С. 29, 46-48, 81, 85, 89, 100, 102, 104; вип. 32.— С. 53-56, 76, 87, 89-91; 1975, вип. 38.— 7, 16, 39, 40, 83; 1976, вип. 39.— С. 5, 7, 70, 75; вип. 40.— 7, 11, 12, 18, 19, 21, 70, 78, 140-145.
Хроника текущих событий.— Амстердам: фонд имени Герцена, 1979, вип. 1-15.— С. 8, 94, 177, 193, 204, 247, 331, 451; 1979, вип. 16-27.— С. 353-354, 372, 394, 436, 441, 454, 456, 459, 492.
Вісник репресій в Україні. Закордонне предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н.Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 9-27; 1981: 1, 2, 3.
Leonid Pliouchtch „Reponse a Alexandre Soljenitsyne” ed. L’Aube, 1991.
Л. Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 13, 14, 21, 22, 24, 26, 27, 31, 215, 231.
Leonid Pliouchtch „Ukraine: A nous l’Europe! ed. Rocher, 1993.
Leonid Pliouchtch „Lannee trente-noire” L’intranquille № 2-3, 1994.
Г. Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980 рр.— К.: Либідь, 1995.— С. 99, 117, 122, 129, 147, 153, 154, 160, 167, 175.
А. Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Вид-во ім. О.Теліги.— 1998.— С. 190, 213, 217.
Українська Гельсінкська Група: До 20-ліття створення. Документи. Історія. Біоґрафії. Підготували Вахтанґ Кіпіані та Василь Овсієнко. – К.: Вид. УРП. (Спецвип. газ. „Самостійна Україна, чч. 25-28 (212-215). – 1996. – Жовтень. – С. 20.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: В 4 т. Т. 1: Особистості / Харківська правозахисна група; Упорядник Є.Ю. Захаров; – Харків: Фоліо, 2001. – С. 121–123.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 568–572. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113936077
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 502–504; 2-е вид.: 2012 р., – С. 573–575.

Євген Захаров. Харківська правозахисна група. 19.04.2005. Останні виправлення Л. Плюща 25.07. 2006. Останнє прочитання 20.07.2016.

Рекомендувати цей матеріал