Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ЛІСОВИЙ ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ

19.04.2005 | В.Овсієнко, доповнив В.Лісовий

ЛІСОВИЙ ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ (нар. 17.05.(насправді 29.08) 1937 у с. Старі Безрадичі Обухівського р-ну Київської обл.) – п. 20.07. 2012, м. Київ.

Філософ, організатор самвидаву в 60-х роках. Виступив з відритим листом на захист заарештованих шістдесятників і на знак солідарності побажав бути засудженим разом з ними.

Народився в селянській родині. Батько загинув на війні. У дитинстві зимовими вечорами чув розповіді селян про національне відродження 1917-20 (запам’яталися слова матері: “От ходили з портретом Шевченка, співали українських пісень, за це нас і покарали”), про колективізацію, розкуркулення і голодомор 1933 року. Ця усна істо-рія суттєво відрізнялася від тієї, яку викладали в школі.
1962 закінчив історико-філософський факультет Київського університету, викладав філософію в Тернопільському медичному інституті, 1966—1969 навчався в аспіран-турі Київського університету за спеціальністю логіка, викладав у Київському універси-теті. З 1969 — співробітник Інституту філософії АН УРСР. 1971 захистив кандидатську дисертацію на тему “Логіко-філософське дослідження побутової мови”.

Самвидав розповсюджував з 1961. З 1966, паралельно з науковою роботою, інте-нсивно організовував його виготовлення, зберігання та розповсюдження серед аспірантів і — з допомогою В.ОВСІЄНКА — в студентському середовищі. Л. – автор самви-давської статті “Лист виборця Антона Коваля”.

Хвиля арештів інтеліґенції 1972 підштовхнула Л. до відкритого протесту. Разом з Є.ПРОНЮКОМ видав №6 („київський”) самвидавського журналу “Український віс-ник”, відновленого ними з метою дати громадськості інформацію про заарештованих і відвести від них звинувачення у виданні попередніх випусків. Л. також написав “Відк-ритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України”. Він закінчувався так:

“Зважаючи на умови, в яких подається цей лист, мені важко вірити в конструк-тивну реакцію на нього. Хоч я не виступаю ні в ролі відповідального, ні в ролі свідка, ні в ролі якимось чином причетного до тієї справи, що нині іменується “справою Добоша”, після подання цього листа я безперечно опинюся в числі “ворогів”. Мабуть, це й прави-льно, бо Добоша звільнено, а “справа Добоша” — це вже просто справа, обернена про-ти живого українського народу і живої української культури. Така “справа” дійсно об’єднує всіх заарештованих. Але я вважаю себе теж причетним до такої справи — ось чому прошу мене також заарештувати і судити”. (Ярослав Добош — громадянин Бельгії, який у кінці 1971 зустрічався з шістдесятниками у Львові й Києві, був заареш-тований КГБ, а після розкаяння в пресі й по телебаченню видворений. Див.: „Справа Добоша”).

Лист фактично призначався для розповсюдження як самвидавський матеріал. З цією метою на друкарській машинці в червні — липні 1972 було виготовлено близько 70 екземплярів листа і складений список людей, яким передбачалося вручити їх. Але 06.07.1972 Є.ПРОНЮК був заарештований з кипою відбитків по дорозі від машиніст-ки. Л. встиг 05.07 відіслати один власноручно надрукований екземпляр на ім’я Л.Брежнєва, один — віднести у відділ листів ЦК КПУ на ім’я В.Щербицького, один — вручити секретареві парткому Інституту філософії. 06.07 Л. був викликаний в Інститут і затриманий, 8-го виключений з КПРС, а 9-го заарештований. Одразу після арешту бу-ла звільнена з роботи в Інституті педагогіки його вагітна дружина Віра ЛІСОВА-ГРИЦЕНКО (народила сина Оксена 21.07).
Л. не вважав себе винним у вчиненні злочину. Київський обласний суд 06.12.1973 засудив Л. до 7 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму та 3 р. за-слання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР. Посправниками Л. були Є.ПРОНЮК та В.ОВСІЄНКО.

Карався в мордовських таборах ЖХ-385/3 (п. Барашево, 1974-1975), № 19 (пос. Лєсной). У кінці 1976 разом з іншими політв’язнями переведений у пермські табори: ВС-389/37, пос. Половинка, до середини 1978; № 35, ст. Всесвятська. Покаранням за пере-хід на статус політв’язня утратив рахунок.

1979 етапований на заслання в пос. Нова Брянь Заіграєвського р-ну Бурятської АРСР. Заявив протест проти введення радянських військ в Афганістан. Йому створили нестерпні умови на роботі, він покинув роботу і був засуджений за звинуваченням у “дармоїдстві” до 1 р. таборів суворого режиму. Решту заслання відбував у пос. Ілька того ж району. Працював токарем на авторемонтному заводі. На заслання до Л. приїхала дружина Віра ЛІСОВА з дітьми Мирославою та Оксеном.
Звільнений у липні 1983.

Працював науковим співробітником Музею історії Києва (1983-1987), вчителем Великодмитрівської школи Обухівського р-ну (1987-1989), у 1989 ВАК СРСР відновив науковий ступінь кандидата філософських наук, 1989 реабілітований, у 1990 поновле-ний на роботі в Інституті філософії НАН України, спочатку на посаді наукового спів-робітника, згодом старшого н. с., від 1997 р. – завідувач відділу Історії філософії Украї-ни цього інституту. Викладав філософію на посаді професора в Київському міжнарод-ному університеті (1996 – 1999) та в Kиєво-Могилянській Академії (1998–2002). Брав участь у конференціях та круглих столах, наукових та організованих громадськими ор-ганізаціями (УРП, ОУН, Громадянською позицією тощо). Публікував статті на теми філософії і політології, готував навчальну літературу, укладав антології, перекладав філософську літературу з англійської та німецької мов, опублікував спогади.

Указом Президента України від 26.11.2005 нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня. 

Бібліоґрафія:

Антін Коваль [В. Лісовий]. Відкритий лист до депутатів Рад УРСР // Сучасність, рік ІХ, ч.10, 1969. – жовтень. http://archive.khpg.org/index.php?id=1201207207&w;
Лисовой В.С. Обыденный язык с точки зрения логики. Аспект прагматики. (Специальность № 09-626 – Логика). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата философских наук. – Киев, 1970. – 23 с.
Василь Лісовий. Відкритий лист до членів ЦК КПРС (копія членам ЦК КПУ // Сучасність, ч. 10 (202), жовтень 1977. – С. 57 – 75; Відкритий лист до членів ЦК КПРС і ЦК КП України. – Зона (видання Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і ре-пресованих), № 8. – 1994. – С. 125-148; http://archive.khpg.org/index.php?id=1201206776&w
Three pfilosophers – political prisoners in the Soviet Union. And Edited by Taras Zakydalsky. – Smoloskyp samvydav series, No. 4, 1976– 20 p.
Василь Лісовий. Проти рожна. Авторська передмова до віршів, які друкуються лише тепер. – Україна. – № 16, 1990. – Квітень. – С. 13-16.
Василь Лісовий. Захід і права націй. – Слово, № 17 (391), 1991. – С. 6-7.
Історія філософії України. Хрестоматія. (Укладачі В. Лісовий та І. Русин не вказа-ні). — К.: Либідь, 1993.
Карл Поппер. Злиденність історицизму. (Переклад і передмова). — К.: Абрис, 1994.
Англо-український філософський словник. (Статті, упорядкування). — К.: Ли-бідь, 1996.
Василь Лісовий. Академік Петро Толочко у барі «Чорний кіт». – Час, 1996. – 17 травня.
Василь Лісовий. Культура, ідеологія, політика. Збірка есеїв.— К.: Вид-во ім. Оле-ни Теліги, 1997. – 352 с.
Василь Лісовий. Дисидентський рух (стаття для Енциклопедії сучасної України, ЕСУ): http://archive.khpg.org/index.php?id=1184447040&w
Інтерв’ю 9 жовтня 1998 року (яке В. Лісовий велів зняти) http://archive.khpg.org/index.php?id=1200242275&w
Василь Лісовий. Основи сучасної філософії. // Філософська думка. – 1999, №1-2; 1999. – №3; 1999 – №4; 2000. – №4; 2001. – №2.
Філософський енциклопедичний словник. – Київ: Абрис, 2002 (десятки статей з філософії).
Енциклопедія сучасної України. – Т. 1-13. – К. – 2001-2014 (десятки статей з філо-софії).
Дмитро Чижевський. Філософські твори в 4-х томах. – К.: Смолоскип, 2005. (Ук-ладання, передмова до третього тому).
Василь Лісовий. Спогади. І. Початок дороги: місце і час. – ж. Сучасність. – 2003, № 5 (505), с. 127-145; ІІ. Руїна побуту, уривки традиції (повоєнні роки). – 2003, № 6 (506), с. 112-124; ІІІ. Школа: видіння сяйливих вершин (1945 – 1956). – 2003, № 10 (510), с. 95-117; ІV. Університет (1956-1962): як осягнути неосяжне. – 2004, № 1 (513), с. 98-119; VІ. Аспірантура, Інститут філософії: думка і дія (1966-1972). – 2004, № 4 (516), с. 123-138; 2. Викладання в Київському університеті. Інститут філософії. – 2004, № 11 (523), с. 143-151; 2004, № 12 (524), с. 127-140; http://archive.khpg.org/index.php?id=1281364212&w
Лісовий В.С. У багатоголоссі політичних дискусій: Статті та інтерв'ю. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 239 с.
Василь Лісовий. З приводу дискусій навколо двомовности. – Наша віра, № 2 (226). – 2007. – Лютий. – С. 14.
Лісовий В.С. Автобіографія. 8-11 червня 2008 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1470907318
Лісовий Василь. Спогади. Поезії / Василь Лісовий; Упор. Н. Вельбовець, В. Лісо-ва, Л. Туровець-Лісова. – К.: Смолоскип, 2014. – 664 с. + 80 іл.
Лісовий Василь. Під знаком Омеги. Поезії. Есеї. – Упор. Н. Вельбовець, В. Лісова. –К.: Смолоскип, 2016. – 440 с.
II.
Українська Головна Визвольна Рада, Нью Йорк, 21 січня 1974. Василь Лісовий засуджений на 5 років таборів
Погром української інтелігенції в Києві. – Сучасність, ч. 4 (172), 1975. – Квітень. – С. 124 – 126.
Three Philosophers – Political Prisners in The Soviet Union. – Smoloskyp samvydav se-ries, № 4, 1976.
Monsieur Leonid J. Brezhnev, 1978-12-18
Іваненка Григорія замітка. Про те і те… Про репресованого українсього фіолосо-фа Василя Лісового. – Християнський голос. – Ч. 25 (1586). – 1979. – 24 червня.
Хроника текущих событий.— Амстердам: Фонд имени Герцена, 1979, вип. 16-27.— С. 474.
Комітет оборони радянських політв’язнів, July 8, 1980.
Re the arrest of Vasyl Lisovy (June, 12. 1980)
ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 28-31.— С. 20, 24, 78; 1975, вип. 34.— С. 30; 1976, вип. 40.— С. 88, 138; 1979, вип. 36.— С. 16; 1980, вип. 53.— С. 87; вип. 54.— С. 76; 1981, вип. 57.— С. 94-95.
Арештували Василя Лісового (на відбитку нема назви видання. Мабуть, газета «Свобода», No 141, VOL. LXXXVII, 1980, Jule 24.
Vasyl Lisovy: arrested in exile. – The Ukrainian Weekly, No. 4, 1983, Sunday, January 23.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во Української Гельсінської групи. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 6-4. 7-1, 10-3; 1981: 1, 2, 3, 6-34, 10, 11; 1982: 3-32; 1984: 3-20; 1985:
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 10, 90, 94, 112, 117, 125, 143, 193, 201, 202, 205.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 146, 175, 189, 193, 194, 195, 217, 220.
Куліш Наталія (розмову вела). Неув'язнена душа філософа. – Столиця, № 102 (198), 1999. – 9 грудня. – С. 14.
Роман Коваль. Крок до пізнання. – [презентація антології «націоналізм»]. – Нація і держава, ч. 8 (175). – 2000, – Жовтень.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Докуме-нти і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група; Харків: Фоліо, 2001. – Т. 1. – С. 9 22 23 24 34 41-42 118; Т. 2. – С. 27 40-41 47 92 95; Т. 3. – С. 91, 103, 109; Т. – 191.
Роженко М. Липневі уроки радянської доби в історії України // Матеріали 10-х Липневих академічних читань. Випуск І. – К.: Український Центр духовної культури. – 2002. – С. 3-38; Там же: Василь Бишовець. Трохи про арешти липня 1972 року. – С. 66–70.
Овсієнко Василь. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн. І / Упо-рядкував автор; Худож.-оформлювач Б.Є.Захаров. – Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. – С. 14, 15, 17, 19, 22-26, 28, 30, 32, 36-42, 51, 59, 120, 130, 132, 149, 154-157, 162, 173, 221, 225, 227, 303, 331, 337; Кн. 2. – С. 78, 111, 125, 126, 128, 138, 145, 146, 161, 181, 241, 259, 263-269. 272-279. 281-288, 292, 320.
Наталя Осипчук. Як «гартували» педагогів. – Україна молода, 2005. – 1 червня. – С. 8.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Єв-ропи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 388–391. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113915214&w
Яків Гальченко (підготував). Радість і смуток провісників незалежності. – Голос України, № 10 (3760). – 2006. – 19 січня. – С. 13; № 11 (3761). – 2006. – 20 січня. – С. 7; № 12 (3762). – 2006. – 21 січня. – С. 8;
Сергій Климко (спілкувався). Василь Лісовий: голодомор як геноцид. – Слово Просвіти. – Ч. 47, 2009. – 2 грудня. – С. 5.
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 379–380; 2-е вид.: 2012 р. – С. 425–427.
В. Овсієнко. Відійшов у вічність Василь Лісовий – філософ, дисидент, політв'я-зень, великий громадянин України… – Інформаційний бюлетень, № 25 (961). – 2012. – 26 липня. – С. 7; Незборима нація, Ч. 8 (318). – 2012. – Серпень.
Оксен Лісовий. Дорога Василя Лісового. 25.06.2013. http://archive.khpg.org/index.php?id=1459028095&w
В. Овсієнко. Рік без Василя Лісового. – Інформаційний бюлетень (Кременчук), № 14 (984), – 2013. – 18 липня. – С. 7; В’язень власного сумління. – Україна молода, № 107 (4547). – 2013. – 30 липня. – С. 8 і 9.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 20.07.2012. Доповнив В. Лісовий. Останнє прочитання 11.08.2016.

 


Рекомендувати цей матеріал