категорії   

ЛЕСІВ ЯРОСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ

19.04.2005
автор: С.Карасик. Переклав В.Овсієнко
Отець Ярослав Лесів серед дітей. Гоштів, 1991
Ярослав Лесів
ЛЕСІВ ЯРОСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ
Памятний хрест на території церкви св. Параскеви у Болехові

 

 

 

(нар. 03.01.1943, с. Лужки, Долинського р-ну, Івано-Франківської обл.— п. 19.10.1991 р., Болехів, Івано-Франківської обл.)

Член Української Гельсінкської групи (УГГ), активний учасник національно-патріотичного і релігійного руху. 

Батько і брат Л. були засуджені за участь в ОУН.

1965 Л. закінчив Івано-Франківський фізкультурний технікум, працював учителем у Кіровоградській обл.

Брав участь у діяльності Українського Національного фронту (УНФ). Заарештований 29.03.67 разом з Д.КВЕЦЬКОМ, З.КРАСІВСЬКИМ, М.Дяком і В.Кулининим (основна "п’ятірка" УНФ). Слідство вело Івано-Франківське УКДБ. У другій половині листопада 1967 виїзною сесією Верховного Суду УРСР засуджений за ст. 56 ч. 1 (зрада Батьківщини) та ст. 64 ч. 1 (створення організації) КК УРСР на 6 р. позбавлення волі.

Звинуваченим інкримінували журнал „Воля і Батьківщина“ (з 1964 до 1966 вийшло 16 номерів), "Відкриті листи", "Меморандум УНФ XXIII з’їздові КПРС", "Заяву УНФ".

Покарання відбував на 19-му табірному пункті Дубровлагу в Мордовії. Брав активну участь в акціях протесту полів’язнів. 1970 ув’язнений на 3 р. у Владимирській тюрмі.

Звільнився 29.03.73, повернувся до м.Болехова Івано-Франківської обл., працював робітником на лісокомбінаті. Перебував під адміністративним наглядом. Одружився, 1976 народився син Тарас.

З жовтня 1979 член УГГ.

15.11.79 заарештований у Болехові за звинуваченням у зберіганні наркотиків. За декілька днів до арешту Л. був викликаний на рентґен до поліклініки за направленням підприємства, де працював. Під час рентґену піджак висів без нагляду в сусідній з кабінетом лікаря кімнаті. За цей час працівникам КДБ вдалося зашити за підкладку піджака дві ампули. При трусові шукати почали одразу в піджаці, крім того виявили "невелику кількість", як записано в протоколі, якогось білого порошку. Ймовірно, його підкинули просто під час обшуку. 06.02.80 Л. засуджений Болехівським районним судом Івано-Франківської обл. за ст. 229-6 ч. 1 КК УРСР (зберігання наркотиків без наміру збуту) до 2 р. позбавлення волі.

Відбувати покарання Л. послали в табір загального режиму ОР-318/46-15 у м. Сарни Рівненської обл.

У травні 1981 знову заарештований у таборі. Звинувачення таке ж, як і попереднього разу, тільки за ч. 2 ст. 229-6 КК УРСР. Слідство тривало 6 місяців, і Л. увесь цей час тримав голодівку з політичними вимогами. 15.11.81, у день викінчення терміну, безпосередньо в таборі відбувся суд, який засудив Л. ще до 5 р. таборів суворого режиму. Відбував покарання в Краснодоні Луганської обл. Звільнився з закінченням терміну.

Л. був одним з ініціаторів відродження Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ). 1988 розпочав навчання в підпільній семінарії Владики Василика.

17.07.88 в с. Зарваниця Теребовлянського р-ну Тернопільської обл. відбулася літургія з участю біля 15 тисяч вірних УГКЦ. 22.07.88 Л. попереджений про відповідальність за організацію літургії та оштрафований на 50 руб.

У самвидаві вийшла книжка проповідей Л.

1989 Л. прийняв сан священика УГКЦ. Виступив від імені УГКЦ на 50-тисячному мітинзі, що відбувся 21.05.89 в Москві в Лужниках у зв’язку з відкриттям I з’їзду народних депутатів СРСР.

02.08.89 знову з групою віруючих приїздить до Москви, щоб продовжити естафетну голодівку з вимогою леґалізувати УГКЦ. 03.08.89 разом з С.ХМАРОЮ та Н.Симоновою був прийнятий Б.Єльциним.

28.08.89 Л. заарештований удома в Болехові, але віруючі заявили протест, то наступного дня він був звільнений.

Провів десятки недозволених молебнів, зокрема, брав участь у перепохованні в Києві 19.11.89 В.СТУСА, О.ТИХОГО, Ю.ЛИТВИНА.

16.01.91 відвідав у Лук’янівській тюрмі С.ХМАРУ.

Ще 1988 Є.СВЕРСТЮК писав, що досі не зауважені вірші Л., хоч вийшла його збірка "На лінії болю". „У ній все справжнє, нарождене з болю... За формою поезія Л. проста. Вона пливе, як молитва, як подих душі",— пише Є.СВЕРСТЮК.

Л. Л. загинув в автокатастрофі за загадкових обставин. Похований у м. Болехові.
Указом Президента України № 937/2006 від 8.11. 2006 як член УГГ нагороджений у орденом «За мужність» І ступеня (посмертно).

Бібліоґрафія:
І.
Мить. Поезії. – Нью-Йорк, 1982.
ТТ (тюремна тиша). Поезії. – Івано-Франківськ: Перевал, 1992. 64 с. Передмова Опанаса Заливахи.
У небі пісня обірвалась. Поезії. – Львів: Каменяр, 1992.
Ярослав Лесів. Сніг без ґрат. Поезія. Епістолярій. Публіцистика. Спогади. Доку-менти. – Упорядник Орина Сокульська. Художник Сергій Ковика-Алієв. Переднє слово Євгена Сверстюка. Вступна стаття Тараса Салиги. – Київ: Смолоскип. – 2014. – 784 с., іл.
ІІ.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во Української Гельсінської групи. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 1-13, 6-7, 7-17; 1981: 1, 2, 3, 5, 7-12, 9, 11, 12; 1982: 4-19, 6-24; 1984: 11-19; 1985: 11-26
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип. 55.— С. 18-19; вип. 56.— С. 66; 1983, вип. 63.— С. 167-168.
Вести из СССР. Т. 2, 1982-1984.— Мюнхен: Права человека.— 1982, 3-3.
Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР.— Вильнюс-Москва: Весть, 1992. – С. 10, 31, 276.
Є.Сверстюк. Блудні сини України. – К.: Знання, 1993.— С. 220-226.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980 років.— К.: Либідь, 1995.— С. 74, 168, 170, 173.
Ю.Зайцев. Ідея і чин Українського національного фронту.— Львів: Воля і Батькі-вщина. Український часопис. — 1997 № 2.— С. 26-34.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 109, 113, 114, 117, 132, 134.
Український Національний Фронт: Дослідження, документи, матеріали / Упоряд. М.В.Дубас, Ю.Д.Зайцев – Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 2000. – 680 с. (За покажчиком).
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Докумен-ти і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група; Харків: Фоліо, 2001. – Т. 1. – С. – 31, 32, 40, 87, 90-91; Т. 4. – С. 73-74, 81, 139-140, 197, 204, 207, 240-241.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 377-379. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113914508&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 367–369; 2-е вид.: 2012 р. – С. 412–413. 

Софія Карасик, Харківська правозахисна група. 2006. Останнє прочитання 10.08.2016.
.