Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Загальнодемократичний рух

КАМПОВ ПАВЛО ФЕДОРОВИЧ

19.04.2005 | С.Карасик. Переклав В.Овсієнко

 

 

(нар. 21.09.1929, с. Ділок, Мукачівського р-ну, Закарпатської обл. - п. 16.11.2009, м. Ужгород)

Математик, публіцист, правозахисник. Викладач математики Ужгородського університету. 

1970, напередодні виборів до Верховної Ради УРСР, в Ужгороді були розкидані листівки від імені „Партії ненасильницького відновлення Підкарпатської Руси“ з закликами голосувати не за офіційно висунутих кандидатів, а за К. і ще трьох людей. Через два дні після виборів К. був заарештований. Йому пред’явили звинувачення за ст. 62 ч. 1 КК УРСР — "антирадянська агітація і пропаганда", що виявилося в розповсюдженні листівок. За словами слідчого, 20% виборців викреслили з бюлетнів офіційного кандидата і вписали К. Йому інкримінували також авторство книги "25 років надій і розчарувань", написаної під псевдонімом Петро Підкарпатський. Закритий суд в Ужгороді визначив К. покарання 6 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання.

Карався в Мордовських таборах. Переведений для обстеження в Пермську обл., де в 1973 медкомісія визнала його інвалідом 2-ї групи. Заслання відбував у Томській обл., але через швидке падіння зору та різке погіршення здоров’я 18.04.77 йому дозволили повернутися домому.

В Ужгородській лікарні К. визнали інвалідом 1-ї групи з діагнозом хронічна пневмонія, склероз аорти, повна атрофія лівого ока і часткова (7% зору) правого.

К. довго шукав роботи математика, економіста, бухгалтера, але без успіху, тоді почав писати листи в ЦК КПРС, Л.Брежнєву. Його неодноразово викликали в КДБ і допитували у зв’язку зі справами О.ГІНЗБУРҐА, Л.ЛУК’ЯНЕНКА, О.МЕШКО, І.КАНДИБИ.

22.04.81 КДБ провів обшук у К. Були вилучені: офіційне листування у зв’язку з наміром еміґрувати (листи з посольства Канади, від губернатора штату Пенсільванія (США), записник, особисті листи, фото А.САХАРОВА, рукопис книги К. "Виховувати людей добрими" і рецензія на неї видавництва "Карпати", рукописи різних статей. Того ж дня К. заарештували. Начальник Ужгородського управління МВС Мотенко заявив, що його арешт узгоджений з КДБ. К. послали на медичне обстеження і перекваліфікували інвалідність із 1-ї групи на 2-у. Потім його спрямували на повторне обстеження в Дніпропетровськ, в інститут трудової експертизи, де інвалідність із нього зняли взагалі. Тільки після цього К. пред’явили звинувачення в незаконому одержанні пенсії по інвалідності (ст. 83 ч. 3 КК УРСР, "пограбування власності шляхом шахрайства"). Його також звинуватили в тому, що обманом одержував добавку до пенсії, стверджуючи, що на його утриманні перебуває дочка, тоді як вона жила в матері, яка розірвала шлюб з К. після його арешту.

Суд визначав покарання 10 років позбавлення волі в таборах суворого режиму з конфіскацією всього належного йому майна (включаючи власний будинок у місті, який він купив за 20 років до ув’язнення), "виплатою украденої пенсії“ соцзабезові в розмірі 3260 крб. 40 коп., і 3 р. заслання.

Спочатку К. утримували в таборі у Львові, де над ним збиткувалися, бо він, майже сліпий, не міг прицювати.

1982 в журналі "Сучаснiсть", що виходить у США, було опубліковане його звернення до ООН "Закарпаття в лабетах великодержавних шовіністів".

Опротестувати вирок одразу не можна було через його відсутність. Копію вироку вдалося одержати тільки в 1988. За справу К. взялися правозахисники А.С.Прибитков з Куйбишева і Н.Лісовська з Москви. Вони склали скаргу на ім’я Голови Верховного Суду УРСР, але оскільки їх не все в тексті задовольняло, то звернулися до відомої правозахисниці й адвоката С.В.КАЛЛІСТРАТОВОЇ. Н.П.Лісовській дивом удалось одержати побачення з К. в тюремній Куйбишевській лікарні, де він тоді лежав. Не встиг К. повірити в приїзд Н.Лісовської, як почав описувати своє трирічне перебування в Кіровській тюремній лікарні (він захворів запаленням легень на етапі з табору, що в Кіровській обл.): "За цей час через лікарню пройшло понад сотню хворих, яких везли з півдня на північ. Схоже, передислоковують на північ якісь табори..." Тут офіцер, який слухав розмову, обірвав К., але побачення, на щастя, не припинив. На запитання Лісовської, чи є в нього копія вироку, він по-дитячому сплеснув руками і вигукнув: "Мені не дали ніяких документів, а я їх і не просив. Я нічого просив, бо дізнавшись, що мене, людину, яка за все життя не сказала ні слова неправди, звинувачують у шахрайстві, я взагалі відмовився з ними розмовляти".

Стаття, за якою був засуджений К., не була політичною, тому він не був "помилуваний" у 1987-1988. Звільнений з табору 30.08.89 за постановою президії Закарпатського обласного суду завдяки клопотанням правозахисників.

Жив у м. Ужгород, вів велику громадську роботу. Був головою обласного відді-лення Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих, членом Національ-ної спілки журналістів України (2003). Нагороджений орденом «За заслуги» III ступе-ня (2004). Автор трьох книжок і трьох сотень статей.

Бібліоґрафія:

І.
Лист політичного засланця Павла Кампова до Суслова. — Сучасність, 1977, № 7-8.
Закарпаття у щупальцях великодержавних шовіністів. — «Сучасність», 1982, № 4-5.
Роки переслідувань і знущань. — «Сучасність», 1987, № 7-8.
Подкарпатський П. 25 років надій і розчарувань. — «Русинський світ», т. 1. 1999.
Павло Кампов: “У 20-му сторіччі Закарпаття пережило страшні муки”. – Старий замок, Ужгород. – 1999. – 2 вересня.
Рідна земле, мій притулку і плахо: Спогади політв'язня брежнєвсько-андроповських ГУЛАГів. — Ужгород, 2001.
Наша доля — мій неспокій. — Ужгород, 2003.
Чорне жало виходить зі схованки. — Ужгород, 2004.
ІІ.
ХТС.— Нью-Йорк, 1974, вип. 33.— С. 53; 1976, вип. 42.— С. 66-67; 1977, вип. 45.— С. 60-61; вип. 47.— С. 129; 1979, вип. 51.— С. 105-106; 1983, вип. 63.— С. 82-83, 186.
Заступница. Адвокат С.В.Каллистратова. (1907-1989).— М.: Звенья.— 1977.— С. 213-216.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст.-во УГГ. Ред.-упоряд. Н.Світлична. – 1982: 5-1, 5-30, 7/8-30; 1984: 12-25; 1985: 5-35 7/8-32, 11-16, 12-27, 12-28.
Сусленський Я. Вгамуйтеся, нелюди! Кого караєте… — «Сучасність», 1982, № 6.
Вести из СССР. Т. 2. 1982-1984.— Мюнхен: Права человека.—1982, 9-6; Т. 3. 1985-1986.— Мюнхен: Права человека.— 1985, 21-17.
Дмитро Кешеля. І Син Божий заплакав би... // Крізь пекло ГУЛАГів. Документи, спогади, нариси. Упорядники О.Д. Довганич, Ю.С.Чорі. – Ужгород: Закарпатська об-ласна державна адміністрація. – 1996. – С. 117-120.
Архів ХПГ: Інтерв’ю з П. Камповим від 22.01.2000 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1271264046&w

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 271–273. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113911793&w

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 280–281; 2-е вид.: 2012 р. – С. 310–311.

Софія Карасик Харківська правозахисна група. Останнє прочитання 7.08.2016. 

Рекомендувати цей матеріал