Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Загальнодемократичний рух

ВІНС ПЕТРО ГЕОРГІЙОВИЧ

18.04.2005 | С.Карасик, В.Овсієнко

(нар. 01.05.1956, м. Київ),

Член Української Гельсінкської Групи (УГГ). Активіст руху євангельських християн-баптистів.

Петро народився в сім’ї лідера баптистів України Георгія ВІНСА в м. Києві. Його дід, баптистський проповідник П.Я.Вінс, загинув у таборі в 1943 р.. Бабуся, пізніше активістка Ради родичів в’язнів Євангельських християн-баптистів (ЄХБ), була заслана в Сибір, у 1964-1967 р. ув’язнена в таборах. Батька, секретаря Ради церков ЄХБ, неодноразово заарештовували. У 1975 р. він був засуджений на 5 р. таборів і 5 р. заслання.

У дитинстві Петро переніс кілька тяжких операцій, у зв’язку з чим знятий з військового обліку за станом здоров’я.

Наприкінці 1976 р. разом з матір’ю й сестрами направив листа Президентові США Дж. Картерові на захист батька, Г.ВІНСА.

Приєднався до правозахисного руху, представляв у ньому справи релігійних конфесій. 06.02.1977 р., назавтра після арешту М.РУДЕНКА,  вступив до Української Гельсінкської Групи (УГГ).

14.03.1977 р. був викликаний у Донецьк на допит у справі РУДЕНКА – ТИХОГО, але не поїхав.

Невдовзі В. звільнили з роботи "за скороченням штатів" (він працював техніком-освітлювачем у палаці культури). Кількаразові спроби влаштуватися на роботу за фахом були марними. Два місяці працював вантажником у магазині, але здоров’я не дозволило йому далі виконувати важку фізичну роботу.

В. вирішив еміґрувати. Він клопотався про дозвіл виїхати з СРСР на виклик родичів із Канади.

02.10.1977 р. В. затримали на вулиці і припровадили до Київського УКГБ. Там  попередили: якщо не припинить антирадянської діяльності, то проти нього порушать кримінальну справу.

08.12.1977 В. затриманий на вокзалі в Києві при посадці в потяг на Москву (він їхав на мітинг на Пушкінській площі в День прав людини). Не дав себе обшукати без пред’явлення відповідних документів. Просто на вокзалі побитий, обшуканий і допроваджений у міліцію. При обшуку вилучені Біблія та Євангеліє (по 3-4 екз.), 2 документи УГГ та інші папери. Після цього В. був підданий адміністративному арештові на 15 діб за "непокору міліції". Співробітники міліції самі заявили матері В., що били його. По закінченні терміну за відмову від роботи арешт було продовжено ще на 15 діб. Увесь час – з 08.12. до 30.12. – В. голодував. Його здоров’я різко погіршилося, до спецприйомника кілька разів викликали “швидку допомогу”. Примусово не годували. Матері прокурор з нагляду сказав, що проти В. порушать справу за ст. 62 КК УРСР.

12.12.1977 р. вдома у В. був зроблений обшук з участю 20 осіб, включаючи понятих. Вилучили: у В. — знімки О.Солженіцина і Ю.ОРЛОВА, конспект роботи зі спеціальної психології; у матері — магнітофонні плівки з записами релігійного характеру, Біблії; у бабусі — 20 екземплярів Біблії західного видання, документи Ради родичів в’язнів ЄХБ.

06.01.1978 р., за день до закінчення другого терміну, В. був звільнений на протест прокурора щодо другого затримання.

13.02. В. повернувся з Якутії, куди їздив на побачення з батьком, щоб той засвідчив свою згоду на від’їзд сина за кордон. Таку згоду, завірену адміністрацією табору, В. дістав, але  15.02.1978 р. був арештований на вулиці "за паразитичний спосіб життя". У момент арешту відібрали документи, зібрані для виїзду з країни.

6.04.1978 р. народний суд Подільського району м. Києва засудив В. за ст. 214 КК УРСР на 1 рік таборів загального режиму. 14.05. В. відправлений до табору ОР-318/73, ст. Рафалівка Рівненської обл.. Жорстоко побитий наглядачем, коли добирав одяг у каптьорці.

Спочатку В. працював у кам’яному кар’єрі, але через слабке здоров’я за тиждень переведений на іншу роботу. 12.06.1978 р. за відмову копати "запретку" після роботи був по-звірячому побитий, кинутий на 10 діб у ШІЗО і знову побитий. 13.06 оголосив голодівку, вимагаючи перевести до іншого табору. 21.06. звільнений із ШІЗО за вказівкою обласного прокурора по нагляду і тільки після цього зняв голодування.

На початку вересня переведений у табір УС-319/56 (с. Перехрестівка Роменського р-ну Сумської обл.). 15.02.1979 р. В. звільнений, повернувся в Київ. 6 і 12.03.1979 р. в домі В. знову були обшуки.

У другій половині березня В. марно намагався потрапити до консула США в Києві (він представляв також інтереси Канади) з метою одержати виклик у Канаду. Обидва рази невідомі зупиняли його по дорозі до консульства, силоміць запихали в машину, били і вивозили в ліс за місто. 28.03 невідомі бандити напали на В. втретє, побили ґумовим кийком і залізним прутом. Один із напасників був той самий, що бив В. раніше. В. знепритомнів, бандити забрали сумку В. з документами на виїзд. Дім В. оточили аґенти КГБ, нікого не випускали і не впускали, погрожували В. вбивством, якщо він спробує вийти.

13.06.1979 р. родина в повному складі (8 осіб) вилетіла у США для возз’єднання з главою родини Г.ВІНСОМ, якого перед тим ще з чотирма політв’язнями обміняли на радянських громадян – колишніх службовців ООН, звинувачених у шпигунстві.

В. жив у багатьох країнах. 2011 р. повернувся до Києва, прийняв українське грома-дянство.

Бібліоґрафія:

Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 44.— С. 5, 19, 28, 58; 1979, вип. 51.— С. 43, 80-81,140, 168, 182, 194; вип. 52.— С. 73, 108; 1980, вип. 53.— С. 7, 41, 69, 70, 150, 158, 175.

Вести из СССР. Т. 1. 1978-1981.— Мюнхен: Права человека.— 1978, 1-21, 2-18, 3-16, 4-31; 1979, 3-26, 5-16, 6-7, 7-3, 9-8.

Українська Гельсінкська Група. 1978—1982 Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1983.— С. 11, 38, 45, 59, 61, 375, 433, 466.

Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення.— К.: УРП, 1996. – C. 11.

Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. – Харків, 2001. – Т.1. – С. 53-55; Т.2. – 3, 104, 117, 126, 128, 130-131, 185; Т.3. – 83, 86-87, 92, 100, 105-107, 110-111, 136, 203, 207, 227; Т.4. – 17, 80-81, 199.  

Захаров Борис. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956 – 1987). / Харківська правозахисна група; Худож.-оформлювач Б.Захаров. – Харків: Фоліо, 2003. – С. 29, 43, 118-119, 123.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна гру-па; „Права людини”, 2006. – C. 103–105. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113845046&w

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зін-кевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 111–112; 2-е вид.: 2012 р., – С. 123–124.


Софія Карасик, Харківська правозахисна група. Останнє прочитання 3.08.2016.

Рекомендувати цей матеріал