Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Загальнодемократичний рух

АЛТУНЯН ГЕНРІХ ОВАНЕСОВИЧ

18.04.2005 | С.Карасик. Переклад з російської на українську В.Овсієнка

(нар. 24.11.1933, м.Тбілісі, Грузія - 30.06. 2005, Харків).
Член Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР, правозахисник.

Батько А., кадровий військовий, 1944 р. переїхав з родиною в Харків. У 1951 А. вступив до Харківського вищого військового авіаінженерного училища. За освітою інженер-радіотехнік. За призначенням 4 р. працював у м. Узин Київської обл. Повернувся в Харків. Викладав в училищі, яке закінчив. Одружений, батько двох дітей.

Був членом КПРС. У 1964 на партзборах кафедри відкрито заявив свою недовіру новому керівництву КПРС, вказавши на недемократичні методи усунення М.Хрущова. З цього часу через свої демократичні погляди стає небажаним у лавах парторганізації. Сам же він поступово відходить від догматичного розуміння радянської дійсності.

Будучи парторгом кафедри, маючи званння майора і готуючись до захисту кандидатської дисертації, А. знайомиться з такими відомими правозахисниками як Петро Якір, Петро ГРИГОРЕНКО, Леонід ПЛЮЩ. У 1968 його виключають із партії та звільняють із війська. У формулюванні виключення з партії фіґурував “зв’язок з Якіром і Григоренком”. Незважаючи на репресії, А. далі бере активну участь у русі за демократизацію суспільства. Домагаючись відновлення в партії, А. подавав апеляції до всіх інстанцій, доки не дійшов до ЦК КПРС. Комісія партійного контролю його апеляцію відхилила. А. детально записав “бесіди” і передав їх у самвидав.  У травні 1969 після арешту в Ташкенті  П.ГРИГОРЕНКА А. вступив до Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР, підписав спочатку відкритого листа до громадськості на захист П.ГРИГОРЕНКА і кримських татарів, а потім в ООН з приводу порушень прав людини в СРСР.

У червні 1969 в числі десятьох відомих правозахисників звернувся з листом до Міжнародної наради комуністичних і робітничих партій і підписав листи на захист І.Яхимовича, у зв’язку з чим 11.07.1969 був заарештований. Звинувачений за ст. 62 ч. 1 КК УРСР "Антирадянська агітація і пропаганда". Але коли для ознайомлення зі справою приїхав адвокат із Москви, КГБ змінив статтю на 187-1 КК УРСР.

26.11.1969 засуджений Харківським обласним судом до 3 р. таборів загального режиму. З порушенням виправно-трудового законодавства спрямований у табір за межі України — у Красноярський край, Канський р-н, ст. Н.Інгаш, уcт. п/с 288/1 “А”.

Після звільнення повернувся до Харкова і влаштувався слюсарем на підприємстві "Кінотехпром". Багато їздив по області. Читав і розповсюджував самвидав, підписав разом з відомими правозахисниками Москви і Києва низку листів.

24.12.1978 А. був попереджений у Харківському КГБ за Указом ПВР СРСР від 25.12 1972 р.

16.12.1980 знову заарештований. При обшуку вилучили "Архіпелаг ГУЛАГ" О.Солженіцина і багато іншої "ворожої" літератури. Навіть Біблію хотіли вилучити. 31.03.1981 засуджений Харківським облсудом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР на 7 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму і 5 р. заслання. Покарання відбував у Пермській обл., сел. Кучино Чусовського р-ну, т/п ВС-389/36. За активну участь у боротьбі політв’язнів проти міцевої адміністрації був покараний 3 р. Чистопольської тюрми.

У грудні 1986 А.САХАРОВ, який повернувся до Москви, завимагав звільнення політв’язнів, у т.ч. й А. Його привезли в Харків на початку 1987. Слідчі КГБ домагалися від нього прохання про помилування, але, нічого не домігшись, звільнили 09.03 1987. У 1990 А. реабілітований.

З 1990 до 1994 А. – народний депутат України, член постійної комісії з питань оборони й безпеки, заступник голови комісії з помилувань при Президентові України. Був членом Центрального Проводу Народного Руху України (НРУ), головою Харківської крайової організації НРУ, співголовою Харківського "Меморіалу". Будучи депутатом, багато зробив для прийняття закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій".

Автор книг "Прозрение", "Петр Григорьевич Григоренко", “Як я став “особливо небезпечним”, спогадів „Цена свободы” та низки публіцистичних статей.

Помер у військовому госпіталі в Ізраїлі через недбало зроблену в Харкові операцію. Похований у Харкові.

Бібліоґрафія:

I.

Генрих Алтунян. Петр Григорьевич Григоренко: Очерк. – Харьков: «РА» – «Каравелла». – 1997. – 20 с.

Г. Алтунян. Як я став особливо небезпечним.— Україна, 1990, № 47.— С. 17-19.

Алтунян Г.О. Цена свободы: Воспоминания диссидента / Худож.-оформитель И.В.Осипов. – Харьков: „Фолио”, „Радиокомпания „Радио+”, 2000. – 350 с.

II.

На суд історії. Суд над  Генріхом Алтуняном. – Париж – Нью-Йорк, 1984. http://www.mhg.ru/history/2285BCB , МГГ, 1981.

Хроника текущих событий.— Амстердам: фонд имени Герцена, 1979, вип. 1-15.— С. 96; 150, 187, 193, 212-213, С. 247, 310-313, 331, 335, 368, 406-407.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1981, вип. 57.— С. 59, 60; вип. 60.— С. 62, 63; вип. 61.— С. 37, 39, 40, 83; 1982, вип. 62.— С. 60-65, 132, 166, 170-171; 1983, вип. 63.— С. 81,176-183.

Вести из СССР. Т. 1. 1978–1981. — Мюнхен:  Права человека.— 1980, 23/24-3; Т. 2. 1982–1984.— 1982, 7-2, 19-8, 20-20; 1983, 1-13, 6-27; 1984, 1/2-20; Т. 4. 1987–1988.— 1987, 3-1; 1988, 1/2-43.

Архів ХПГ ; Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – С. 30-32. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113802835&w.

Рух опору в Україні: 1960 – 1990; Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 46–47; 2-е вид.: 2012 р., – С. 51–52.

Софія Карасик, Харківська правозахисна група. Останнє прочитання 2.08.2016,  

Рекомендувати цей матеріал